Правду кажуть, що спільне лихо може примирити між собою навіть найлютіших ворогів. Тим більше, українських парламентарів, які аж ніскільки не є ворогами один одному — просто приналежність до різних партійних угруповань змушують їх в силу об’єктивних і необ’єктивних обставин зас-відчувати свої ідеологічні принципи, демонструючи таким чином розбіжності. А це не завжди спрацьовує на користь державницьким інтересам, суспільству в умовах постійної боротьби за владу, довготривалих (подібне спостерігається хіба що в Україні) перевиборних перегонів.
Але бувають щасливі винятки, коли настає час відсунути свої ідеологічні принципи, як мовиться, на задній план, натомість, керуючись здоровим глуздом, засвідчити свої об’єднавчі зусилля.
Переважна більшість політиків минулий четвер якраз і назвали об’єднавчим. Щоправда, тут же й осічка: навряд чи він, той останній день липня, став саме таким, якби не оте наше спільне лихо, що здатне об’єднати — катастрофічна повінь, яка обрушилася на шість західних областей України. Але як би там не було, а 441 парламентарій знехтував своїми канікулами і, напевно, забувши бодай на день про свої партійні принципи і міжпартійні розбіжності, прибув на позачергову сесію.
Протягом лише одного дня народні депутати спромоглися зробити те, чого від них вимагалося довгими місяцями. Працювали вони у сесійній залі напрочуд дружно, спочатку затвердивши відповідний Указ Президента про оголошення шести західноукраїнських областей зоною надзвичайної екологічної ситуації, а потім ухвалила зміни до Держбюджету–2008, збільшивши його витратну частину на 5 мільярдів 802 мільйони гривень.
У цьому контексті справді було засвідчено партійну єдність у сесійній залі: за перше рішення — 439 голосів, за наступне — 441 голос. І це тим більше приємно, бо якщо вести мову про проекти змін до Держбюджету, то на розгляд депутатів їх було представлено аж три. Базовим став президентський проект.
Свою здатність йти на компроміс засвідчили «бютівці». Якщо раніше особисто глава Кабміну висловлювалася про можливість розглядати лише один законопроект — урядовий, то того пленарного дня було продемонстровано розумну поступку, що великою мірою дозволило вважати роботу парламентарів доволі продуктивною. Погодилися на прийняття президентського проекту, в якому, більша ніж в урядовому, передбачена сума коштів на подолання катастрофічних наслідків повені, й опозиціонери.
Так чи інакше, а позачергове засідання 31 липня за «коефіцієнтом корисної дії» упевнено побило рекорди усім попереднім. Таке довгоочікуване бажання дійти спільної згоди було належно оцінене керівниками усіх трьох гілок влади — і Президент Віктор Ющенко, і глава уряду Юлія Тимошенко, і Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк висловили парламентарям щире «спасибі».
Отже, об’єднання відбулося. Та чи надовго?
Це, можливо, несподіване, але цілком закономірне питання хвилює не лише політиків, соціологів, експертів, а й кожного громадянина, адже весь народ стомився від надзвичайно тривалого протистояння в українському політикумі, який вперто роз’їдає іржа чварів.
Безперечно, сумніви стосовно надійного і тривалого однодумства, як кажуть, витають у повітрі. І у висловлюваннях самих учасників позачергового засідання Верховної Ради — також. Так, ще за кілька днів до «миролюбного» четверга Парія регіонів, оцінюючи ініціативу зібрати позачергову парламентську сесію, звинуватила главу уряду у намаганні зайвий раз, так би мовити, «попіаритись» на людському нещасті. Не пропустила нагоди висловити свою думку і фракція блоку Литвина, аби покритикувати владу: мовляв, під прикриттям людської біди вчувається плач про необхідність змін до бюджету.
Певні тривожні нотки вчувалися і у словах Арсенія Яценюка, який, висловлюючи колегам подяку за результативне голосування, водночас зізнався, що цьому передували досить непрості переговори і нелегкі домовленості.
У зізнанні Юлії Тимошенко були і присмак невдоволення, і властива їй рішучість у досягненні поставленої мети: «Депутати всіма силами стримують уряд, щоб він не міг дати позитивний результат». Але пообіцяла, що восени уряд «по шматках протягуватиме» зміни до бюджету, аби дати людям гроші, аби вони відчули, що новий уряд — це нова політика в Україні».
З огляду на це закрадається ось така думка: лихо ж бо не вічне. Пройде час, залікуються його рани, люди оговтаються від стихії, забудуть про вчорашній чорний день. Так само його можуть забути і парламентарі, знову схрестивши ідейні мечі у боротьбі за відстоювання своїх принципів. І що ж тоді: знову протистояння, знову блокування, знову чвари?