Чула, що існує додаткова соціальна відпустка. Поясніть, хто має на неї право?
Згідно з Кодексом законів України про працю та Законом «Про відпустки», соціальна відпустка надається вагітним та жінкам після пологового періоду: до пологів — строком 70 календарних днів і після пологів — 56 календарних днів. Ця відпустка — додаткова, і надається незалежно від основної щорічної. Також відпустка надається по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку — це відомо усім.
Але багато хто не знає про те, що згідно зі статтею 19 Закону України «Про відпустки», додаткова відпустка, її ще називають соціальною, надається працівникам, які мають дітей. Згідно з указаною нормою Закону, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, а також одинокій матері або батьку, який виховує дитину без матері і у тому разі, якщо мати тривалий час перебуває у лікарняному закладі, особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова соціальна оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів.
Власник підприємства, установи та організації не має права відмовити у додатковій соціальній відпустці, і тут не йдеться про необхідність пропрацювати 6 місяців. Вона надається за вимогою працівника. Причому, до наданих 7 календарних днів не враховуються святкові та неробочі дні. Якщо в особи, яка бере вказану відпустку, є підстави для її отримання, загальна тривалість відпустки може бути більшою ніж 7, але не більшою ніж 14 календарних днів на рік.

Мій чоловік помер, я залишилася одна. Мені вже 80 років. Своїх дітей не маю, а діти покійного чоловіка від першого шлюбу мною не цікавляться. Маю будинок у селі, працювати важко. Нещодавно сусідка, що допомагає мені по господарству, запропонувала оформити з нею договір довічного утримання. Що це за угода і які зобов’язання сторін?
Цивільний кодекс України, зокрема глава 57, визначає таке поняття, як довічне утримання. Для укладання договору не обов’язково бути самотнім. Можна навіть мати близьких родичів і укласти договір зі сторонньою особою.
За договором довічного утримання, одна сторона, юридична назва «відчужувач», передає своє майно (житловий будинок, квартиру, частину квартири, інше нерухоме, або рухоме майно, яке має значну цінність — це є обов’язковою умовою) у власність другій стороні. Натомість особа, що отримає майно, юридична назва «набувач», бере на себе певні зобов’язання забезпечувати «відчужувача» утриманням або доглядом довічно.
Причому, види зобов’язання законодавством не визначаються, їх встановлюють самі учасники угоди. Це може бути надання продуктів харчування, грошове утримання тощо. Інколи в такому документі розписано все до дрібниць — терміни миття вікон, прання білизни, інші послуги. Деякі договори довічного утримання більш загальні — це все на розсуд сторін.
Але одна з умов договору довічного утримання суттєва: з однієї сторони, право власності на майно переходить до «набувача» з моменту нотаріального засвідчення договору, а з іншої, особа, що набула майно за угодою, не має права до смерті «відчужувача» продавати, дарувати, міняти майно, укладати щодо нього договір застави та передавати у власність іншим особам.
Як визначає стаття 755 Цивільного кодексу України, для розірвання договору довічного утримання може бути лише дві підстави: він може втратити свою дію за рішенням суду на вимогу «відчужувача». А також у разі, якщо «набувач» не виконує своїх зобов’язань щодо утримання «відчужувача» (це повинно бути документально підтверджено), а також на вимогу «набувача», якщо з якихось причин він вирішив договір розірвати.
Протягом 3-х років після укладання договору (строк позовної давності) інші зацікавлені особи, в даному випадку родичі, мають право оскаржити укладений договір довічного утримання в судовому порядку. Але якщо вони дійсно доведуть ту обставину, що саме вони, а не «набувач» опікуються «відчужувачем». Це єдина підстава, інших виключень немає. Теоретично також існує можливість розірвати договір у разі, коли його укладено під впливом помилки, обману, насильства над «відчужувачем» чи членами його родини чи внаслідок збігу тяжких обставин.
Після смерті відчужувача, якщо позовна давність 3 роки не пропущена, оскаржити договір довічного утримання в принципі теж можливо, але це буде зробити не просто — треба мати безперечні й вагомі докази.