Імперію розвалюють не окремі особи, а фактор обставин. Російські шовіністи звинувачують у розпаді СРСР не лише Михайла Горбачова, а й інші міжнародні сіоністські організації.

...Тихо шумить довкола сосновий ліс, ведучи свою одвічну сумну пісню, розпочату в страшному 1941 році. Так само, як і тоді, мирно протікало буденне життя жителів Шепетівки і навколишніх сіл Шепетівського, сусідніх Славутського, Полонського, Ізяславського районів. І раптом спокій обірвався, як натягнута струна — прийшло горе, чорним крилом затьмаривши сонце і небо, примусивши змінити радість на біль і муки, зазнати стільки, що вистачить не на одне покоління. Таке важко забути...

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами. Не допускається прийняття та роботу осіб молодше 16 років. Але за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Тема голодомору 1932-33 років для українців невичерпна і болюча. Тому, доки житиме останній свідок цього національного лиха, горітиме свіча нашої пам’яті, скорботу нащадків буде чути крізь віки.
Під враженням матеріалів наших рубрик, присвячених голодомору 1932-33 років, читачі продовжують надсилати все нові й нові спогади із голодного дитинства. Такими свідченнями вирішила поділитися з читачами й пенсіонерка Галина Павлівна МАЛАЦАЙ, у минулому — вчитель початкових класів Шепетівської ЗОШ № 5.

Здається, доля посміхнулася колишнім радянським довгобудам, що аж ніяк не прикрашають наше місто ось уже п’ятнадцять (а то й більше) років. Нарешті, з’явилися приватні будівельні організації, що погодились, як кажуть, прибрати до рук покинуте будівництво і навести там лад.
До того ж, щороку в Шепетівці з’являються і новобудови. Найчастіше це магазини, торговельні комплекси, бари та кафе, рідше — житлові будинки. Отож, про стан будівництва у нашому місті, його можливості та перспективи, йшлося у нашій розмові з головним архітектором міста В.В.ДОНКОВИМ.

В одному з найкращих мальовничих куточків України, на берегах річок Хомори і Білки, яка в неї впадає, з давніх часів селилися люди.

Правду кажуть, що спільне лихо може примирити між собою навіть найлютіших ворогів. Тим більше, українських парламентарів, які аж ніскільки не є ворогами один одному — просто приналежність до різних партійних угруповань змушують їх в силу об’єктивних і необ’єктивних обставин зас-відчувати свої ідеологічні принципи, демонструючи таким чином розбіжності. А це не завжди спрацьовує на користь державницьким інтересам, суспільству в умовах постійної боротьби за владу, довготривалих (подібне спостерігається хіба що в Україні) перевиборних перегонів.

«Мені сорок років. Турбують напади бронхіальної астми. Помітила, що реагую на шерсть собаки, кота (поки домашні тварини перебувають на дачі, напади бувають рідко). Можливо, такі висновки помилкові. Що робити? Як зарадити цій проблемі?».

Таке запитання неодноразово лунало на проспекті Миру протягом останнього місяця. І виною тому не «інформаційний піар», а зміни, які розпочалися у благоустрої газонів та тротуарів біля будинків №№ 41–43 на проспекті. Люди настільки звикли, що елементи цивілізації в нашому місті можуть лише зникати (то левів вкрадуть, то дорогу перекопають і «забудуть» заасфальтувати, а то біля будинку культури будяки вирощують), що встановлення кованої огорожі та «візантійських» квітників на вулицях міста викликало подив – на людську думку тільки приїзд Президента міг спонукати міську владу розпочати кардинальні зміни у благоустрої міста.

З онуками прогулюємося містом...
— А що це за листочки на танкові намальовані? — запитує старшенька, Аннушка, коли на площі Слави підходимо до пам’ятника. І водночас у голос читає на гранітному постаменті напис: «Вечная слава героям-гвардейцам Шепетовских 12, 13, 15, 56 танковых бригад, освободившим Шепетовку от фашистских захватчиков 11 февраля 1944 года».

Сімнадцята сесія Шепетівської районної ради п’ятого скликання, яка відбулася 29 липня, була не такою, як попередні: засідання тривало шість годин підряд. 60 депутатів обговорили питання порядку денного і розв’язали, нарешті, найважливішу місцеву проблему — визначили претендента, який займатиметься розробкою гранітів Конотопського родовища.

Однією з нагальних проблем будівельної галузі загалом і державного архітектурно-будівельного контролю зокрема є проблема самочинного будівництва. Протягом останніх років у районі почастішали випадки самочинного будівництва, реконструкції, переобладнання, капітального ремонту об’єктів. При цьому порушуються вимоги чинного законодавства України щодо необхідності отримання дозволу на виконання будівельних робіт до початку їх введення.

Протягом останніх років однією з основних проблем країни є самовільне захоплення земельних ділянок. Адже поширення самозахоплень земель завдає збитків, насамперед, суспільству загалом, оскільки внаслідок такого використання земельних ділянок бюджети різних рівнів не отримують значних коштів. Крім того, особи, які самовільно займають земельні ділянки, часто шукають прогалини у законодавстві для того, щоб з мінімальними затратами отримати державний акт на право власності на земельну ділянку.

Як відомо, саме князю Володимиру Великому ми, українці, завдячуємо тим, що наш закон став писаним, як і в решті тодішнього цивілізованого світу, а ще — національною атрибутикою (гербом–тризубом), духовним і культурним просвітленням нашого народу і, звісно ж, хрещенням нашої праматері — Київської Русі. Останнє якраз і відіграло доленосну роль у релігійному житті всіх східнослов’янських племен і, зрештою, об’єднало їх. Тому 1020-а річниця хрещення Русі в Україні відзначалася з усіма належними державними й релігійними почестями.
В урочистих заходах, що тривали з 25 по 28 липня у Києві, взяли участь і паломницькі делегації від нашого міста, району та області.