Навіть найпрозорливіші політики, які ще влітку передрікали гарячу парламентську осінь, здається, не зуміли завбачити справжнього катастрофічного вироку демократичній коаліції буквально у перші пленарні засідання чергової сесії Верховної Ради.
Драматичний вівторок 16 вересня. Керівник Верховної Ради А.Яценюк, як і очікувалося, офіційно оголошує про розпад демократичної коаліції, а днем пізніше - і про свою відставку, прозоро натякуючи про гідність свого вчинку. Парламент, що називається, залишився без керма і вітрил. І усі коментарі тут зайві, натомість хочеться ще раз нагадати невмирущі слова першого нашого Президента Леоніда Кравчука: «Сталося те, що сталося». А керівник Партії регіонів Віктор Янукович ще пішов далі у словесній образності, відзначивши, що віз демократичної коаліції опинився там, де і мав опинитися...
Лише чотири неповні роки протримався «помаранчевий дует». А шкода! В пам’яті знову й знову виринає бурхлива на суспільно-політичні події осінь 2004. У гарячі кольори природи вплітаються стрічки помаранчевого кольору — символу нової влади, символу нового життя. Народ, який було уже добряче втомився жити у злиднях, образно кажучи, сидіти на «кучмовозах» та «кравчучках», із нетерпінням чекав на «велике прибирання» у нашому державному домі, на наповнення його свіжим повітрям справжньої демократії. Народ чекав на прихід істинних патріотів своєї країни, хто спроможний зробити життя заможнішим та змістовнішим. Так, вони прийшли, підмінивши істинний патріотизм, відданість ідеалам нації порожніми красномовними деклараціями. Так, вони прийшли і найперше що зробили, - привели до «солодкого корита» друзів, кумів, тестів, далеких і близьких родичів, забезпечивши і собі, і їм квітуче життя.
Справедливо сказано: велике краще розгледіти на відстані. І хоча чотири неповні роки — мізерна часова відстань, одначе і цього виявилося досить, аби переважна більшість нашого населення збагнула, що великих слів велика сила, обіцянки про солодке майбутнє і заможне життя нації - аж ніяк не є чимось великим і значним. І наскільки є міцною команда, яку об’єднували ідеали Майдану, - також. Депутат від блоку Литвина О.Зарубінський, з огляду на події у парламенті, висловив свою думку, яка зводиться до того, що колеги по демократичній коаліції, котра припинила своє існування, на його переконання, ніколи не були ні друзями, ні однодумцями. А й справді: у політиці, як і у бізнесі, справжніх друзів не буває. І там, і там можуть бути лише партнери, з яких дуже легко можна перетворитися в опонентів, а згодом і в запеклих суперників, свідками чого ми і стали. Так чи інакше, а помаранчевий букет, скомпонований із бютівського та нашоукраїнського суцвіття, поки що зів’яв від лютих приморозків чвар та розбрату.
Спікер парламенту, прогнозуючи його майбутнє висловив цікаву фразу на зразок: дуже важко об’єднати те, що не об’єднується. Думається, сказано про злиття в нову коаліцію тих, хто ще влітку категорично заперечував про подібне новоутворення. Одначе факт залишається фактом, причому сумним: тепер, після розколу в «помаранчевому» таборі, після бурі взаємних звинувачень, те, що раніше об‘єднувалося, справді годі об’єднати, тим більше, що відлуння тієї бурі ще мало місце у сесійній залі після офіційного оголошення про припинення демкоаліції. Нашоукра-їнці, вийшовши з неї, обіцяють повернутися назад лише в тому випадку, коли бютівці та їхні нові соратники виконають низку вимог. У відповідь ке-рівник Кабміну закликала відкинути всілякі звинувачення, забути про образи, звільнитися від усіх амбіцій та емоцій, повернутися до сесійної зали і продовжувати працювати. Підсумовуючими у цій перепалці можна вважати слова бютівця Володимира Яворівського: «Ми вам подаємо руку». Одначе, образно кажучи, вона зависла у повітрі поки що без відповіді. А це ще раз переконує нас у тому, що важко буде повторно об’єднати те, що уже роз’єдналося.
Переважна більшість політологів схильна вважати, що приводом до краху коаліції демократичних сил, до руйнації того помаранчевого моноліту, який, як здавалося, тієї піднесеної осені 2004 року ніколи не зможе дати тріщину, стали особисті стосунки між Президентом і Прем’єр-міністром. Від колегіальності, однодумства на Майдані — до відвертого опонентства, а в останні дні навіть мало не з ознаками антагонізму. Сумна динаміка патріотичного занепаду. Не можна не рахуватися із думкою тих експертів, які переконані, що все могло б бути по-іншому, якби не надмірна довірливість добродушного і нерішучого Віктора Андрійовича до окремих людей зі свого оточення, Секретаріату - зокрема. А вони з надмірною прискіпливістю оцінювали діяльність урядової команди. Через кілька днів після розколу керівник фракції БЮТ Іван Кириленко констатував, що уже з самого початку тимошенківці почали зазнавати цькування, всіляких перешкод у діяльності з боку Секретаріату. Так розпочиналася «холодна» війна між коаліціантами: невдоволення від окремих урядових проектів, відкритий популізм, «жовті» картки, виставлені Віктором Ющенком урядовцям за неспроможність приборкати інфляційні процеси, публічні виступи на предмет не найкращої характеристики особистої діяльності Юлії Тимошенко... Мало-помалу «холодна» перейшла в «гарячу», коли соратницю Президента почали звинувачувати у зраді, викликати до Генеральної прокуратури з приводу отруєння Віктора Андрійовича, запідозрювати у нібито таємних зв’язках з кремлівським керівництвом. Владна тріщина почала переростати у провалля. Примітно, що перші особи нашої держави, як мовиться, подібне уже проходили, коли Юлія Тимошенко була усунута з посади керівника Кабміну. Схоже, подібна ситуація знову повторюється, хоча Юлія Володимирівна, як вона дала зрозуміти, повторювати вчинок Арсенія Яценюка не збирається, а продовжуватиме працювати.
Що відбувається в українському парламенті нині? А відбувається, образно кажучи, «медовий місяць» та «Юр’їв день». Хоча про це зацікавлені особи та керівники політичних партій і блоків бажають відмовчуватися, однак, як випливає із кулуарних повідомлень, закулісні ігри тривають і досить активні. Ще б пак! Ставки надто високі, спокуса влади - безмірна.
А що в найближчій перспективі? Коли йдеться про український політикум, то це все одно, що прогнозувати погоду примхливого березня. Усі варіанти цілком можливі — від відродження старої демократичної коаліції або створення нових форматів дострокових виборів! Що стосується відродження, можливість чого не відкидає Прем’єр-міністр, то Президент Віктор Ющенко вкотре звинуватив свою колишню соратницю, відзначивши, що Юлії Тимошенко потрібно дві коаліції: для народу - у складі БЮТ та НУ-НС, а для себе - у складі БЮТ і Партії регіонів. Одним словом, процес конфронтації триває, що дає підстави говорити про політичну невизначеність в українському політикумі.