З початком нинішньої осені в усіх нас побільшало неприємностей: досить того, що ціни, незважаючи на слова урядовців про приборкання інфляційних процесів, продовжують зростати, а тут ще й підвищення тарифів, зокрема, на воду, блакитне паливо, проїзд у залізничному транспорті.
Будь-які коливання у цінах, особливо у бік їхнього зростання, викликають невдоволення в народних масах, тим більше, коли для цього немає підстав, а просто держава у черговий раз, як мовиться, намагається запустити руку в уже й без того «худі» гаманці українців.
Візьмемо, наприклад, проїзд у пасажирському транспорті. Ніяких позитивних змін тут не відбулося, а якщо повести мову про приміські електрички, то умови в них для пасажирів, навпаки, стали, м’яко кажучи, навіть менш ком-фортними. Неначе повернулися часи перед тим, як галузь очолив Георгій Кірпа: побільшало поламаних дверей у вагонах, які або важко відчиняються, або не відчиняються зовсім. А про санітарію в туалетах наших електричок навіть соромно заводити мову. Не так ретельно, як раніше, прибираються вагони. Уже не побачиш у них провідників, які слідкували за порядком, натомість побільшало касирів, завдання яких зовсім інше — поліпшення фінансових надходжень за користування залізничним транспортом.
Чому все-таки протягом цілого року поетапно дорожчає проїзд залізничним транспортом? Невже дефіцит електроенергії.
У цьому відношенні хочеться нагадати слова нашого Президента, виголошені під час зустрічі глав держав-учасниць ГУАМ кілька років тому. Не без піднесення говорив тоді Віктор Андрійович про те, що Україна нині спроможна, образно кажучи, залити електроенергією не лише Кавказ, а й Закавказзя.
Втім, може бути і таке: ми «заливаємо» країни ближнього і дальнього зарубіжжя електроенергією за дешевими цінами, а своїм співвітчизникам продаємо її утридорога. І це тоді, коли на території нашої країни атомних енергоблоків, напевно, споруджено більше, ніж в будь-якій іншій державі. І це в той час, коли український народ зазнав лиха і продовжує сьогодні терпіти від «мирного» атома також найбільше, ніж будь-який інший.
На жаль, жоден з президентів, жоден з урядів нашої незалежної України так і не прагне до того, щоб зважити на цей трагічний момент. На першому плані — прибутки за будь-яких обставин, не гребуючи нічим, не рахуючись ні з ким. Безперечно, найлегше і найпростіше «нагріти руки» на своєму народові, постійно вигадуючи різноманітні підстави для підняття тарифів.
Подібне можна сказати про ситуацію і на газовому ринку, коли за рахунок хитромудрих схем блакитне паливо українського походження за світовими цінами продавалося (а може, й нині продається?) європейським країнам, а ми користувалися імпортним. Зрозуміло, вищої ціни.
Ще минулого року, в розпал російсько-української газової «війни», тодішній Президент Російської Федерації Володимир Путін прямо заявив, що населенню України нічим не загрожує підвищення вартості російського газу, оскільки українцям вистачає і свого.
Ще вище, як мовиться, підняла завісу Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, заявивши у березні нинішнього року наступне: «Я можу твердо сказати, що населенню постачається газ українського походження».
Однак немає ніяких підстав, аби втішати себе, що ми забезпечені своїм блакитним паливом, хоча за іншої ситуації у країні це можна було б робити з повним правом. Адже в українських надрах є величезні запаси не лише газу. Проте через бездарну політику наших владних мужів ми, на жаль, не можемо скористатися неоціненними дарами природи.
Ось тут доречно провести аналогію: навіщо думати про розвиток поголів’я великої рогатої худоби, свинарства, коли «дешеве», найнижчого гатунку, м’ясо можна завозити, приміром, з далекої Іспанії чи Бразилії, а сало — з Польщі? Навіщо розробляти нафтогазові родовища, коли можна закуповлювати ці енергоресурси за кордоном, і при цьому через приховані схеми мати шалені прибутки?
Хоча останнім часом на цих операціях стає дедалі важче «нагрівати» руки, оскільки нашому найвищому керівництву держави нелегко домовлятися з Російською Федерацією про постачання блакитного палива в Україну та його ціну. Безліч разів українські чиновники різного рангу здійснюють «газові» вояжі до Москви, однак нічого конкретного звідти так і не привозять.
Ось і остання поїздка до Москви Юлії Володимирівни Тимошенко знову не розставила крапок над «і» у цьому важливому питанні. Обидві сторони нібито домовились про поступовий перехід на ринкові ціни за російський газ для України. Колега нашого глави Кабміну Володимир Путін тут же, образно кажучи, підставив підніжку: якщо буде доведено, натякнув він, що Україна озброює Грузію, то всі домовленості можуть бути переглянуті.
Отож, нічого сподіватися на якісь поступки з боку російської сторони у подальшому, адже вона поки що аж ніяк не демонструє лояльного ставлення до нашої країни. Безперечно, тут спрацьовує політичний момент: відверта антиросійська політика «помаранчевої» влади, постачання української зброї до Грузії викликає у керівництва Кремля адекватну поведінку. Глава «Газпрому» О.Міллер відкрито висловився за підвищення ціни газу для України, натякнувши на європейські ціни.
Якщо вимоги російської сторони зрозумілі — бажання продати свою продукцію якомога дорожче, то для мене особисто аж ніяк не є прийнятними слова нашого Президента, який сказав: «Чому в Україні ціна на газ для населення нижча, ніж у Росії, яка його видобуває і продає Україні?». А мало б бути навпаки: «батько» української нації мав би всіляко захищати інтереси мільйонів своїх громадян, а не виправдовувати політику газового шантажу сусідньої держави.
Ну зрозуміло, не вдасться нашим правителям вийти на хвилю порозуміння з кремлівським керівництвом. Неприйняття ним «помаранчевої» влади в Україні призводить до газових «війн», до підвищення ціни на російське блакитне паливо.
Але даруйте! Чому має страждати простий громадянин, який, за словами Юлії Тимошенко, наведеними вище, споживає газ українського виробництва, адже російські виробники тут ні до чого? Чому Національна комісія регулювання електроенергетики з 1 вересня за рекомендацією Кабінету міністрів України підвищує роздрібні ціни на природний газ для населення? Як співставити це зі словами Юлії Тимошенко, яка на початку нинішнього року запевняла: «Кабмін не має наміру в 2008 році підвищувати ціни на газ для населення»?
А скринька тут, як мовиться, дуже просто відчиняється! По-перше, наші найвищі посадовці дуже добре навчилися «годувати» своїх співвітчизників обіцянками, а по-друге, в країні, де панує суспільно-політичний хаос, «дикий» ринок диктує свої правила гри. Сьогодні в Україні правлять балом так звані «газові барони», які придбали держпакети акцій з газопостачання і газифікації. Так утворилися ВАТи, у списках акціонерів яких фігурують особи, які навіть є народними депутатами. Тож від пропозиції «газових баронів», а точніше від їхнього тиску на Кабмін про встановлення нових тарифів, цілком зрозуміло, встояти надзвичайно важко. Навіть найвищим посадовцям країни.
А тим часом черговий сюрприз з 1 жовтня піднесла шепетівчанам місцева влада, давши добро на нові, підвищені, тарифи за використання води. Ціна зросла, а якість води аж ніяк не поліпшилась, та й кількість її не збільшилась. Зрозуміло одне: хто як може, так і творить свій «бізнес» на своєму народові — хто на воді, хто на пасажирських перевезеннях, хто на газі...
Повірте, що і це ще не кінець, бо апетити у власників «дикого» бізнесу надзвичайно великі. Їх поки що нікому втамувати.