Колектив п’ятого відділення зв’язку, який очолює Галина Петрівна Вербіцька, молодіжний і дружний. Шістнадцять листонош майже щодня обслуговують свої дільниці, незважаючи ні на пору року, ні на негоду. Причому, як відзначила Галина Петрівна, дівчата працюють добросовісно і оперативно. І хоча листонош забезпечують одягом, взуттям і поштарською сумкою, побажань щодо них є багато. Особливо потребує удосконалення сумка, адже у дощ і сніг вона не зовсім захищає від вологи газети і журнали. Галина Вербіцька неодноразово порушувала це питання у Хмельницькому. Поки що воно чекає вирішення.
У переддень професійного свята хочеться говорити про приємне, адже нелегка праця листонош не залишилась непоміченою. У День міста на міську Дошку пошани було занесено одну з найкращих листонош п’ятого відділення — Аллу Миколаївну Рибачук. Про неї — моя сьогоднішня розповідь.
Таких листонош, як Алла Миколаївна, ще треба пошукати. І це не перебільшення. Проте про все по порядку.
Алла Миколаївна родом з Ізяславщини, села Тишевичів. Після школи закінчила з відзнакою бухгалтерський технікум, згодом продовжила навчання у Кам’янець-Подільському інституті і стала дипломованим економістом. Вісім років працювала за спеціальністю у рідному селі і ніколи не думала про те, що доведеться все змінювати. Згодом молода і добросовісна економіст знайшла свою пару і вийшла заміж за Михайла Рибачука, який родом з нашого міста. Михайло ж запропонував Аллі переїхати у Шепетівку. Молода дружина погодилася.
Та влаштуватися на новому місці економістом було не просто. Це був 1989 рік. У економіці панував хаос. Підприємства працювали у режимі банкрутства і масових скорочень, тож потреба у економістах відпала. Алла Миколаївна звернулася у службу зайнятості. Слід уточнити, що на той час вона чекала дитину, і це було цілком очевидно. Єдине, що запропонували, — пошту. Листоноші, мовляв, завжди потрібні. Так економіст з вищою освітою стала листоношею.
Нині Алла Миколаївна свою роботу любить, хоча за день доводиться «намотати» не один десяток кілометрів. Обслуговує дільницю № 7, до якої входять вулиці Титова, Гранітна, Промислова, Кар’єрна, Судилківська. Хоча, як і кожна із 16 листонош, добре знає й інші дільниці, адже доводиться іноді підміняти колег. Так тут уже заведено — працювати пліч-о-пліч, як одна дружна сім’я.
Робочий день у Алли Рибачук розпочинається о 8 годині 30 хвилин, а закінчується тоді, коли остання газета чи лист будуть покладені у скриньку чи віддані адресату. Наприклад, у той день, коли ми спілкувалися з Аллою Миколаївною, вона сортувала за адресами лише одних найменувань журналів 48, крім того 283 газети. Нині, зазначає, передплачують багато періодичних видань професійної тематики, також популярна серія «Клуб сімейного дозвілля», газета «Шепетівський вісник».
Проте працювати, у порівнянні з попередніми роками, стало важче. Адже періодика коштує недешево, тому за кожний втрачений примірник доводиться відповідати листоноші, причому майже завжди безпідставно. Адже у деяких будинках просто відсутні скриньки. Крім того, немає гарантії, що хтось нечистий на руку не витягне з чужої скриньки яскравий журнал чи газету.
Ще однією проблемою для листонош є собаки. Деякі власники приватних будинків запевняють: «Не бійтеся, вона не кусається!». Та собаці може щось не сподобатися. На прохання прив’язати лунають одні лише обіцянки.
Важко працювати у негоду, коли йде дощ чи сніг, коли мокріють ноги, а працювати все одно треба.
Хоча жодного слова нарікань від своєї співбесідниці я не почула. Вона задоволена тим, що має. Розповіла, як гарно її привітав колектив зі срібним весіллям — 25-річчям подружнього життя. Веселе і хвилююче свято назавжди запам’ятається і Аллі Рибачук, і усьому колективу.
Разом із чоловіком, Михайлом Івановичем, Алла Миколаївна виховує трьох синів. Старшому, Віктору, уже 23, він — військовослужбовець. Середній Андрій має 18 років, навчається на кухара у Козятині. Тринадцятирічний Юрій — учень 8 класу СЗОШ № 2.
Алла Миколаївна розмірковує, що пошта нині — для простих людей. Саме вони є її основними клієнтами. Лист — це завжди радість, а ще коли його чекають з нетерпінням...
До цих пір пам’ятає листоноша стареньку жінку з вулиці Карла Маркса, яка багато років чекала листів від дітей. Щодня зустрічала поштарку і благально дивилася їй в очі. Алла Рибачук підбадьорливо відповідала: «Чекайте. Вам ще напишуть...». По вулиці Шварца бабуся чекала звістки про доньку, яка пропала. У будь-яку погоду чи пору року виглядала листоношу, сподіваючись до останнього свого дня...
Алла Миколаївна все це добре пам’ятає. Вважає, що робота у неї хороша. Адже не може не радувати та обставина, що більшість людей з вдячністю беруть кореспонденцію і щиро говорять: «Приходьте ще!».
Колектив редакції «Шепетівського вісника» щиро вітає усіх листонош міста і району, працівників відділень зв’язку з професійним святом, щиро зичить їм безхмарного сонячного неба, достатку і любові у родинах, міцного здоров’я і успіхів у роботі!