У локомотивному депо станції Шепетівка Анатолія Васильовича Гудиму знають всі. Ще б пак, адже він працює тут уже 44 роки, і має у трудовій книжці всього один запис. До того ж і дід, і батько, і старший брат Анатолія Васильовича працювали на залізниці.
Дід, Сава Савович Гудима, був стрілочником у Здолбунові ще у 30-х роках минулого століття, а з фронтів Великої Вітчизняної уже не повернувся. Батько, Василь Савович Гудима, працював до війни начальником станції Полонне, згодом — станції Ясиновата (що на Донеччині) і Армавір. Після війни повернувся на залізницю і розробляв графіки руху поїздів. Старший брат, Валентин Васильович Гудима, довгий час був помічником машиніста паровоза, а після закінчення інституту зв’язку працював зв’язківцем у ШЧ-6. Згодом перевівся у Київ, де й пішов на заслужений відпочинок. Нині з родиною проживає у столиці.

Тому й не дивно, що після закінчення восьми класів школи № 6 Анатолій без вагань прийшов у локомотивне депо. Свою робітничу біографію він розпочав у 1964 році слюсарем — як мовиться, «тягнуло» хлопця до техніки.
Час тоді був нелегким. Жили — не розкошували: мама, Анна Антонівна, вела господарство, а сини і батько заробляли гроші. Проте життя, як пригадує Анатолій Васильович, було веселішим і цікавішим. Люди були доброзичливими, щирими, ходили один до одного у гості, підтримували у важку хвилину. Та й локомотивне депо не порівняти з нинішнім, тут усе суттєво змінилося.
Тоді, у далекі шістдесяті, для Анатолія все було цікавим — і паровози, й інша техніка. Хоча роботу слюсаря, як на мою думку, романтичною не назвеш, та Анатолій Васильович з першого дня прикипів до колективу і до роботи. Слюсарі на паровозі розбирали дишлову групу механізмів та ремонтували її. Для Анатолія це приносило задоволення.
Згодом молодого перспективного слюсаря перевели у крановий цех, у стрілову групу. Попри нелегку роботу Анатолій мав бажання вчитися. У 70-х роках вступив на заочне відділення Київського технікуму залізничного транспорту і закінчив його за фахом «технік-механік теплового господарства».
Ще коли Анатолій був студентом-заочником, керівництво депо прийняло рішення підвищити його до посади майстра. А це чимала відповідальність, адже у підпорядкуванні 25 осіб, і відповідаєш за кожного з них.
Нині у майстра по ремонту кранів на залізничному ходу Анатолія Гудими у бригаді 22 чоловіків. Свою роботу виконує не просто віддано, він її любить. Нині зовсім інша техніка, більш сучасна, що забезпечує економію паливно-мастильних матеріалів. Кращою стала охорона праці, умови, ставлення до людей. Тому випадкові люди довго у локомотивному депо не затримуються: тут треба працювати добросовісно.
Свої робочі будні Анатолій Васильович згадує з приємною посмішкою. Після 16 років роботи на посаді майстра став інженером-технологом. Коли міністром транспорту був Георгій Кирпа, Анатолія Васильовича відкомандирували до Києва. Там він забезпечував безперебійну роботу 25 кранів під час ремонту залізничного вокзалу. Отож за добросовісну і самовіддану працю нагороджений грамотою та іменним годинником від Генерального директора «Укрзалізниці» і міністра транспорту Георгія Кирпи. Цим подарунком безмежно дорожить. А взагалі, за сумлінну працю Анатолія Гудиму неодноразово нагороджували грамотами, преміями від міської влади, керівництва залізниці.
Разом з Анатолієм Васильовичем ось уже 42 роки поряд працює друг дитинства — Євгеній Борисович Чехонюк. Загалом, усіх колег Анатолій Васильович поважає, хоча є найстаршим серед них. Гарно відгукується про слюсарів Леоніда Краснолуцького і Володимира Захарчука. Крім того, що вони мають технічну освіту, ще й майстри на всі руки.
За весь час своєї трудової біографії Анатолій Гудима жодного разу не пожалкував, що пов’язав свою долю з локомотивним депо. І якби заново довелося розпочинати життя, упевнений, що прожив би його так само.
Анатолій Васильович Гудима не тільки висококваліфікований спеціаліст, а й прекрасний сім’янин. Разом з дружиною, Галиною Іванівною, вони разом уже 38 років. Виростили доньку Олену, яка подарувала їм улюбленого внука Вадима. З якою теплотою розповідав Анатолій Васильович про внука! Він з відзнакою закінчив НВК № 1 (ліцей), нині є студентом 2-го курсу Рівненського університету, майбутній економіст. Ним пишаються не лише мама і тато, а й дідусь та бабуся.
Усе своє життя Анатолій Васильович пропрацював у локомотивному депо. Воно є невід’ємною його частиною. Вибравши свій життєвий шлях, він жодного разу не помилився, не схибив. Бо локомотивне депо — це магістраль, довжиною у 44 роки.