Хто хоча б раз побував у цехах вагонного депо, той знає, що тут є звичним гуркіт металу, відбійного молотка, іскри газоелектрозварювання, запах фарби і свинцю. Для нас, випадкових відвідувачів, цей ритм роботи цехів є незвичним. А для людей, що тут працюють, це звичайна, буденна робота. У експериментальному цеху мене знайомлять з бригадиром Володимиром Васильовичем Гайдамакою. Про нього — моя сьогоднішня розповідь.

Бригада Володимира Васильовича має чітке завдання — переобладнати рефрижераторний вагон під пожежний, точніше — під спецвагон. У парі до спецвагону потрібно обладнати і цистерну. Робота це доволі копітка. Спочатку потрібно демонтувати старе устаткування, а потім зробити новий монтаж, обшивку стін, стелі, ремонт котла, системи опалення. Не один місяць триває робота. Цього року, наприклад, бригада Володимира Гайдамаки випустила два вагони і дві цистерни. Цистерну обшивають, утеплюють, знову обшивають деревом, а потім покрівельним залізом і лише тоді фарбують.
Я навіть побувала усередині рефрижератора, що ремонтується в даний час. Все виглядає так, ніби це невеличкий будиночок на стальних колесах. Усередині передбачено все: і кабінет начальника пожежного поїзда, і кухня, і душева, і котельня. Довелося побачити і уже обшиту цистерну, яка, як уже сказно вище, є невід’ємною складовою на випадок пожежі.
Володимир Васильович показав цех, де, немов ті комахи, біля велетенських вагонів копошаться робітники. Кожен має свою дільницю, свій обсяг роботи. Тут потрібно бути максимально уважним, адже промах, похибка може призвести до непередбачуваних наслідків.
Володимир Васильович прийшов працювати у депо у квітні 1974 року. Сам родом з Ізяславщини, з села Радошівки. Після служби в армії повернувся додому. Сестра, Анна Василівна, на той час працювала у вагонному депо машиністом крана. Вона й розповіла Володимиру про вагонне депо.
Починав Володимир Васильович слюсарем-автоматником. У його обов’язки входило знімати прибори, ремонтувати гальмівну систему. Без лицемірства говорить, що робота це важка. Крім того, скрізь мазута, смола, фарба. Проте є обов‘язок, почуття відповідальності. Вісім років Володимир Васильович працював слюсарем, а потім став бригадиром. Загалом, має 33 роки загального стажу, і весь цей час, за винятком невеличкого періоду, працює у вагонному депо.

Главное, после того как сайт создан, нужно утделить внимание такому понятию как раскрутка сайтов. Ведь если у вас сайт будет даже очень интересным, но на него не будут ходить люди какой тогда резон делать этот сайт.

Поруч з ним трудяться його підопічні — Віктор Казмірук, Руслан Мовчан, Вадим Лізанець. А наймолодшого із бригади, Артема Усіка, кілька днів тому всі разом провели на службу до Збройних сил України.
Дружина Віктора Васильовича, Надія Степанівна, також працює на залізниці — оператором у ПЧ-6. Діти, син Сергій і донька Інна, уже дорослі, мають свої сім’ї і живуть далеко: Сергій у Дніпропетровську, працює на флоті, а Інна — у Керчі. Вони подарували подружжю Гайдамаків двох внуків — дванадцятирічного Валентина і чотирирічного Владислава. Бабуся і дідусь залюбки чекають їх у гості влітку.
У Володимира Васильовича є хобі, якому він не зраджує змолоду. Це автомобілі. Техніку любить понад усе. Причому, вміє з нею поводитися, ремонтувати. Пам’ятає свій перший куплений автомобіль. Нині має сучасну іномарку.
Взагалі, все, що має у житті, заробив чесно, власними руками. І квартиру купив, і автомобіль. Та професійне задоволення не порівняти ні з якими матеріальними благами, хоча й вони відіграють не останню роль. Тож з радістю поспішає щодня до своєї другої домівки, до вагонного депо, сивочолий і поважний чоловік — Володимир Васильович Гайдамака.