Героїчна і водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі свідчення про голодні лихоліття українського народу.
Голод був спричинений насильницькою суцільною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України. Творці голодомору, а це велика армія партійної й державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії.
Причиною голоду вважають його штучний характер походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян. Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві, яку українські селяни не сприйняли, ті що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі.
Дослідники доводять, що це був наслідок безглуздої політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне — голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.
Основною причиною голоду стала розверстка, яку повторно запровадили у січні 1928 році, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на «чорний день». Уряд вишукував нові форми і методи заготівель сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи «соціалістичної індустріалізації». І вихід було знайдено. Майже всі керівники партійних установ дійшли думки, що саме масова колективізація сприятиме подоланню зернової проблеми.
Мета масової колективізації — створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У 1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тонн, у 1931-му — 18 мільйонів, у 1932-му — 13 мільйонів. Цього цілком вистачало, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. У 1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити планові цифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятувати ситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 року в Україні почався голод.
Голод 1932–1933 років для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреїв або різанина 1915 року для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, її соціальні, психологічні й демографічні наслідки дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.
Найжахливіше в Голодоморі 1932-1933 років те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що загальний урожай зерна 1932 року перевищує урожай 1931 року». Однак держава систематично вилучала велику його частину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українських комуністів, Сталін збільшив завдання з хлібозаготівель в Україні на 44 відсотки. Його рішення та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду.
Примітним аспектом Голодомору були спроби влади стерти його з людської пам’яті. Ще донедавна радянська позиція у цьому питанні була однозначною: заперечувався сам факт голоду. Зрозуміло, якби істинні масштаби Голодомору стали загальновідомими, це заподіяло б непоправного збитку тому образу «світоча світу і прогресу», який Москва намагалася утвердити у свідомості людей як у самому СРСР, так і за кордоном. Тому довгий час режим забороняв навіть згадувати про цю трагедію.
Жахливою подією в історії людської цивілізації постає голод 1932-1933 років. Дорогий читачу, хочеться наголосити на вшануванні пам’яті наших предків та тих, хто залишився живим, і застерегти наших нащадків.