Двічі Герой Радянського Союзу, Маршал бронетанкових військ М.Ю.Катуков 1977 року згадував у книзі мемуарів «На острие главного удара»:
«На попутній машині дістався до містечка, в околицях якого дислокувалася 20-а танкова дивізія, що входила до складу 90-го механізованого корпусу К.К.Рокосовського. Їхав з тривогою на душі. Хто-хто, а я добре знав, що дивізія ще знаходиться у стадії формування і не готова до серйозних боїв. За штатом танки останнього випуску Т-34 та КВ нам обіцяли поставити в липні сорок першого. А поки наш парк складався з 33 навчальних (старих і побитих) БТ-2 та БТ-5. У артполку були тільки гаубиці...
Коли увечері 23-го я добрався до містечка, гітлерівці безперервно бомбили залізничну станцію. Довгі язики полум’я обвивали станційну будівлю і клуби чорного диму тягнулися у високе вечірнє небо. На підводах і автомашинах везли поранених і вбитих. Війна вже відкрила свій кривавий рахунок... Необхідно було перекинути за 200 кілометрів, до Луцька, частини дивізії.
Перший наш бій відбувся 24 червня біля містечка Клевань. У цьому нерівному бою ми втратили всі 33 наші навчальні «бетушки». Наші БТ не були грізною силою...
Перша перемога під Клеванню далася нам дорого. Але вона укріпила впевненість у своїх силах. Ми захопили великі трофеї: багато автоматів, гвинтівок, кулеметів, були захоплені перші полонені».
Містечко, про яке веде мову прославлений воєначальник, — Шепетівка. До початку Великої Вітчизняної війни тут командував корпусом майбутній Маршал Радянського Союзу К.К.Рокосовський. Ще й досі місцеві старожили згадують статечного сорокап’ятирічного генерала, котрий мешкав до війни у тому двоповерховому будинку на вулиці К.Маркса, де донедавна розміщувалася контора військторгу № 205 і так звана «військторгівська» їдальня. Бригадою тяжких танків тут командував майбутній командуючий Головним автобронетанковим управлінням Червоної Армії Я.М.Федоренко та служили інші прославлені майбутні воєначальники.
Танкові частини з’явилися у прикордонному містечку на початку 30-х років минулого століття, коли уряд СРСР після виснажливих боїв на Китайсько-Східній залізниці у 1929 році дійшов висновку, що без сучасних і добре оснащених автобронетанкових підрозділів жоден військовий конфлікт, а тим паче війну, не виграєш. Тоді ж розпочалося спорудження будинків для командного складу поблизу розташування 20-ї танкової дивізії. Щоб довго не мудрувати, у 1935 році, як засвідчують інвентарні справи, новоутворену вулицю назвали Танковою. Як вона називалася до того? Цього ніхто не пам’ятає.
До слова, у розділі вищеназваної книги «Там, де починали війну» М.Ю.Катуков пригадує, як будучи командуючим танковою армією на початку березня 1944 року він повернувся у Шепетівку:
«Користуючись нагодою, заскочив я дорогою у колишнє військове містечко, у довоєнний рідний дім... Довкола порожньо, двері у будинках навстіж, замки виламані. У квартирах — голі стіни. Зайшов у свою порожню квартиру — присісти ні на що. На вулиці квартирні ключі, що їх три роки носив у кишені, викинув у кущі...».
* * * * *
Дванадцятого квітня 1961 року радянський військовий льотчик Ю.О.Гагарін здійснив перший в історії людства політ навколо Землі на космічному кораблі «Восток». Цей політ відкрив нову еру в космічних дослідженнях. За один день звичайний офіцер став відомим усьому світові. У СРСР, мабуть, не було жодного міста, де іменем космонавта не назвали б вулицю. Отож 1961 року вулицю Танкову в Шепетівці перейменували на вулицю Гагаріна. Та й навіщо Танкова, якщо танків у місті вже немає?
Подаємо коротку біографічну довідку:
«Гагарін Юрій Олексійович, народився 9 березня 1934 р. у с.Клушино Гжатського (тепер Гага-рінського) району Смоленської області. Перший у світі льотчик-космонавт, Герой Радянського Союзу, полковник. У 1951 р. закінчив ремісниче училище в м.Люберцях поблизу Москви і одночасно школу робітничої молоді. 1955 року — Саратовський індустріальний технікум. Перші кроки у авіації зробив у Саратовському аероклубі. З 1957 р., після закінчення Оренбурзького авіаційного училища, Ю.О.Гагарін — військовий льотчик. У загоні космонавтів — з 1960 року. Політ 12 квітня 1961 року тривав 1 год. 48 хв. і відкрив нову еру в космічних дослідженнях.
Юрій Олексійович Гагарін загинув у авіаційній катастрофі під час виконання тренувального польоту на літаку. Похований на Красній площі в Москві. Удостоєний почесних звань і нагород ряду іноземних держав. Його ім’я присвоєно Червонопрапорній ордена Кутузова Військово-повітряній академії. Іменем Гагаріна названо кратер на зворотному боці Місяця».
Про Юрія Гагаріна написано так багато, що й повторюватися не варто. А ось про шепетівські вулицю та провулок, що названі його іменем, розповісти варто. Як їх відшукати? Простіше не буває.
Від центрального готелю прошкуємо у напрямку парку, а після комплексу «Ювілейного» починаємо лічити кроки. За сто двадцять моїх повертаємо праворуч. Якщо судити за кількістю будинків, то вулиця Гагаріна — одна з найкоротших у місті, адже, зауважимо, що з парними номерами їх лише чотири. Але є ще й загадковий № 10. Це так звана «артбаза». А це вже «місто у місті» — величезна територія.
Отже, показних об’єктів на вулиці Гагаріна немає. Окрім, звичайно, отого самого № 10.
З дозволу командира військової частини А-2007 підполковника Ігоря Ростиславовича Карчевського на КПП мене пропускають на територію. Заступник командира майор Віталій Васильович Гарбарець знайомить з історією цього підрозділу Збройних Сил України, розповідає про сьогоднішні будні особового складу.
Люди старшого покоління добре пам’ятають так звані чехословацькі події 1968 року. У місті Броди Львівської області на початку серпня того року, відповідно до мобілізаційного плану із солдатів запасу, мешканців Львівської та Івано-Франківської областей, було спішно сформовано 1631-й окружний артилерійський склад, начальником якого призначено майора В.П.Обрєзанова. Вже 27 серпня підрозділ з метою забезпечення військ озброєнням та боєприпасами розквартирувався у чехословацькому місті Тренчин, а згодом у місті Тініште-на-Орлиці.
Шістнадцятого квітня 1991 року артилерійський склад у повному штатному складі передислоковано у м.Шепетівку з новим найменуванням: 1631-а артилерійська база озброєння військового округу. У 1998 році умовне найменування частина отримала під номером А-2007, і підпорядкована Управлінню Західного оперативного командування Збройних Сил України.
А щодо того, чим безпосередньо займається її особовий склад і які функції на нього покладено у мирний і, не доведи, Боже, у воєнний час, то це не всім треба знати. Однак, гармата-«сорока-п’ятка», що стоїть пам’ятником біля штабного приміщення, нагадує: порох треба тримати, як кажуть, сухим.
На цьому ж контрольно-пропускному пункті з дозволу командування вас пропустять у адмінприміщення державного підприємства «Шепе-тівський ремонтний завод». Оце, якщо говорити зрозуміліше, і є та сама колишня так звана артбаза.
Витоки підприємство бере із сформованого 26 червня 1941 року артилерійського складу озброєння, що під час минулої війни забезпечував оз-броєнням та боєприпасами війська Південно-Західного, Сталінградського, Південного і 4-го Українського фронтів. У так званому «формулярі», а це своєрідна історія частини, з-поміж скупих рядків можна прочитати про тяжкий ратний шлях бійців і командирів цього підрозділу.
У 1946 році частина перебазовується у Шепетівку і освоює територію дислокування довоєнної 20-ї танкової дивізії. Заступник головного інженера підприємства Станіслав Михайлович Войтенко розповідає про те, що йому стало відомо від ветеранів частини:
— Із чотирьох казарм більш-менше уціліли від бомбардувань тільки дві, а також штаб, водонапірна башта та деякі інші споруди. Отож, у 1946–1949 роках їх практично власними силами відбудували і відремонтували.
У 1967 році завод перейшов на госпрозрахунковий порядок фінансування, що дало змогу залучати більше коштів на його розвиток та технічне оснащення.
Нині підприємство є одним з лідерів у своїй галузі на Україні. Тут проводиться капітальний ремонт озброєння і військової техніки, виготовляються запасні частини, технологічне оснащення та спецінструменти, комплекти чохлів, тентів, сумок, ременів, дерев’яної та металевої упаковки до більшості зразків ракетно-артилерійського озброєння. Загалом у семи основних цехах підприємства освоєно проведення капітального ремонту 125 зразків ракетно-артилерійського озброєння, з яких щодо 36 видів продукції підприємство є монополістом в Україні.
Сьогодні на заводі працює майже півтисячі осіб, серед яких 119 ветеранів праці. Це, зокрема, Віктор Михайлович Предко, Іван Андрійович Кашуба, Галина Станіславівна Сільвейструк, Віктор Григорович Логвиненко, Олександр Григорович Баюн, Інна Олександрівна Грабельникова, Олексій Миколайович Муза, Олексій Федорович Локтєв, Юлія Олександрівна Скоропадська. Трудиться 11 трудових династій, серед яких: Оніщуки, Вознюки, Предки, Канюки, Олійникови, Кашуби, Сільвейструки, Олійники, сім’я Якимових.
Протягом 2008 року на роботу прийнято 72 працівників, з яких 9 — випускники Шепетівського професійного училища, які проходили виробничу практику і вирішили залишитись на заводі. Понад 20 працівників заводу навчаються у закладах різних ступенів акредитації.
Модернізоване на заводі озброєння брало участь у військовому параді у Києві на честь 17-ї річниці Незалежності України.
Середня заробітна плата на підприємстві становить 1870 гривень. Очолюють державне підприємство «Шепетівський ремонтний завод» досвідчені організатори виробництва — директор Микола Васильович Жихарєв та головний інженер Олег Франкович Туринський. І це лише тисячна доля того, що можна розповісти про об’єкти, які розташовані за адресою: «Вулиця Гагаріна, 10».
З вулицею Гагаріна перехрещується однойменний провулок, що набагато довший за вулицю.