Шановна редакціє! Я прочитав у вашій газеті («Шепетівський вісник» від 4 листопада 2008 р.) статтю К.В.Бабія «Чи потрібні Україні вибори?» і хочу поділитися своїми міркуваннями стосовно публікації.
Автор її категоричний: Україні вибори не потрібні. І я цілком погоджуюсь з цим. Більше того, додам: ні Україні, ні нашому суспільству вибори чи перевибори не потрібні. Вони потрібні окремим політикам, котрі рвуться до влади, котрі прагнуть отримати права, аби безперешкодно нагромаджувати свої прибутки, приховуючись за депутатською недоторканністю.
Згадаймо, що призвело до парламентської кризи. Відверті непорозуміння між демократичними партійними силами та жадоба влади. Потім — розвал коаліційної більшості і сумний фінал відставки Голови Верховної Ради А.Яценюка. Парламент залишився на певний час без спікера, так би мовити, став недієздатним. Але що до того нашим високопосадовцям! Зате виникла реальна можливість провести чергові перевибори, іншими словами, викинути на вітер півмільярда гривень, так необхідних сьогодні нашому суспільству, і можливість задовольнити свої амбіції.
На щастя, усе повернулося по-іншому: створення коаліційної більшості у складі БЮТ, НУ-НС та Блоку Литвина якщо не поставило крапку в питанні виборчої кампанії, то принаймні віддалило її.
Однак я сумніваюся, що наш парламент за умов створення коаліції та обрання Голови Верховної Ради спроможний буде довго плідно працювати. По-перше, Президент Віктор Ющенко відверто висловився, що не сприймає коаліції у такому складі, отже, він може вдатися до ветування законопроектів. А по-друге, досить жорстку позицію зайняли опозиційники. Не виключена можливість, що незабаром вони можуть повторити те, що вже було: дружно скласти свої депутатські повноваження, тоді перевибори справді статуть неминучими.
Але якщо вже говорити за великим рахунком, то українському суспільству вибори необхідні. Проте за новим виборчим законом, який би не давав можливості за списками проникати до парламенту олігархам, крадіям та корупціонерам, які прагнуть лише одного — прожити на широку ногу. Нашому політикуму потрібні свіжі сили, справжні патріоти, які спроможні не на словах, а на ділі вивести країну з прірви, у якій вона перебуває не один рік, забезпечити своїм виборцям, своєму народу справді цивілізоване європейське життя.