Вісімнадцятого грудня 2008 року ХХХІХ сесія Шепетівської міської ради 5 скликання прийняла рішення «Про перейменування вулиць та надання назв площам м.Шепетівки».
Пункт 6 подано у такій редакції: «Надати площі, що розташована біля стадіону «Локомотив», площа імені Георгія Кудашова. Встановити межі площі: із сходу — проїжджа частина вулиці Карла Маркса, з півдня — територія стоматологічної поліклініки, ресторану «Полісся», із заходу — початок огорожі стадіону «Локомотив», з півночі — територія стадіону «Локомотив», будівля Шепетівського осередку УТМР та житловий будинок по вул. Карла Маркса, 75. На арці стадіону «Локомотив» встановити меморіальну дошку в пам’ять про Г.М.Кудашова».
Здавалося б, про Героя знає кожен шепетівчанин. Але названа вище причина аж кличе розповісти про нього.

В музеї історії Шепетівського локомотивного депо ім. М.Островського відвідувачу неодмінно покажуть матеріали, присвячені трудовій династії Кудашових, члени якої, якщо разом взяти, віддали колективу більше двохсот років життя. А окремий розділ експозиції знайомить з життям одного з них — Героя Радянського Союзу Георгія Максимовича Кудашова.
Георгій Максимович народився 7 січня 1919 року в сім’ї залізничника на станції Тайга. Нині це місто Кемеровської області Російської Федерації. У 1934 році закінчив неповну середню школу. А через два роки сім’я переїжджає на постійне місце проживання — у прикордонну тоді Шепетівку. За плечима юнака вже була фабрично-заводська школа. Отож він влаштувався у місцеве депо слюсарем.
Однак Георгія манили далекі дороги, хотілося, як батько, стати біля керма паровоза. Мрія згодом збулася — він став кочегаром, а потім помічником машиніста. У передвоєнні роки комсомольці депо прийняли старанного у праці та активного у громадському житті юнака до своїх лав.
Г.Кудашов був одним із тих, хто першим зустрів на полі бою Велику Вітчизняну війну. Вже 22 червня 1941 року бився з ворогом під Равою-Руською. Пізнав гіркоти відступу і радість перших перемог. Після закінчення Архангельського кулеметного училища його знову направляють у діючу армію.
Наприкінці липня 1943 року старшина Кудашов отримав бойовий наказ увірватися із своїм взводом до населеного пункту Філософово, захопити міст через річку Неруч і втримати його до підходу основних сил. На Орловському напрямку тоді йшли жорстокі бої за кожен шматок землі, і від виконання цього наказу залежав успіх наступу всієї дивізії.
Двадцять вісім бійців на чолі з командиром вибили фашистів із траншей і захопили міст. Старшина розумів, що втримати оборону буде важко, тож вирішив заволодіти ще й овочесховищем, у якому можна було б зайняти кругову оборону.
Невдовзі розпочалися ворожі атаки, та фашистів кулеметники зустрічали щільним вогнем. Вночі з’явилося поповнення — бійці, що відбилися від своїх частин або потрапили в оточення. Загін виріс до 70 бійців. Привели в порядок зброю, підрахували і розподілили боєприпаси.
Другого дня фашисти безперервно атакували, але не просунулися вперед ні на метр. Важко довелося сміливцям, ряди яких помітно поріділи. Закінчувалися патрони. Людей мучила спрага, хоча до води було якихось півсотні метрів. Декількох бійців, відправлених по воду до річки, наздогнали фашистські кулі.
Та найважчим виявився третій день оборони — 29 липня. До опівдня відбили декілька атак. З окопів чулися лише поодинокі постріли — берегли патрони. Двічі поранений командир переповзав від окопу до окопу, підбадьорюючи бійців. І коли розпочалася чергова ворожа атака, фашистів знову зустрів кулеметний та рушничний вогонь. Невдовзі на допомогу героям прийшли стрілецькі батальйони, і ворог почав відступати. Тричі пораненого старшину відправили у госпіталь.
Та на цьому для нього війна не закінчилася. Після лікування Г.Кудашов потрапив до 13-го окремого залізничного полку, а потім став командиром експлуатаційної залізничної роти. 15 січня 1944 року Г.М.Кудашову за мужність і героїзм присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. З боями він дійшов до Берліна.
В музеї локомотивного депо зберігається фото, на якому бачимо його серед учасників штурму німецької столиці. Тоді Г.Кудашов був призначений військовим начальником одного з берлінських паровозних депо.
Восени 1945 року герой повернувся до Шепетівки, пішов знову працювати у рідне депо. Був заступникам начальника, черговим, тривалий час очолював партійну організацію цього прославленого колективу.
Після виходу на заслужений відпочинок став директором місцевого стадіону «Локомотив». За успіхи у праці до «Золотої Зірки» Героя Радянського Союзу, орденів Леніна, Вітчизняної війни II ступеня, Червоної Зірки та багатьох медалей додалися й трудові нагороди.
На жаль, до свого 90-річчя наш славний земляк не дожив. Помер 15 грудня 2007 року і з військовими почестями похований на міському кладовищі.