«Я, Петро Могила, милістю Божою архімандрит Київський Печерський, за ласкою і поміччю Божою і за власною моєю волею умислив фундувати школи, щоб молодь у побожності, у звичаях добрих, у науках вільних навчена була на користь і втіху православного роду...».
Він мав особисту сміливість і дар бачення історичної перспективи. Це була перша школа нового типу в Україні. У Києво-Могилянському колегіумі, а згодом — академії, акумулювалося духовне та інтелектуальне життя України. Заснування Києво-Могилянської академії знаменувало подолання застарілих комплексів меншовартості, які за період ХІІІ–XVI століть відтиснули Київ на узбіччя християнської Європи.

Майбутній святитель народився 21 грудня 1596 року в Яссах, у сім’ї молдавського правителя Симеона Могили та угорської княжни Маргарет. Оскільки батько його був правителем Молдови, чимало істориків і досі вважають Петра Могилу молдаванином. За легендою, предком Могил був молдавський дворянин Пуриг, який допоміг у битві молдавському господарю Стефану IV, отримав від нього щедру винагороду й ім’я Могила що означає «пагорб», «узвишшя», а не «могилу» у нашому розумінні слова.
Доля батька майбутнього митрополита склалася трагічно. У жовтні 1607 року, в розпал міжусобної боротьби, підісланий вбивця отруїв його. Після смерті Симона Могили його дружина і сини залишили Молдавію. Із Ясс (сучасна Румунія) сім’я переселилася на землі Західної України, що були під владою Речі Посполитої.
Більшість дослідників, грунтуючись на зв’язках Могил з Львівським братством, схиляються до думки, що майбутній митрополит навчався у Львівській братській школі. Одинадцятирічного хлопчика не випадково віддали саме до цієї школи. Річ у тім, що, як і батько, він був православним. Тут він засвоював грецьку і латинь, тут пізнавав основи богослов’я, і тут же (не так на шкільних уроках, як в реальному львівському міському житті) пізнавав особливості католицько-православного та православно-уніатського протистояння. За однією з версій, згодом він закінчив ще й польську Католицьку академію в Замості.
Після завершення освіти, приблизно у 1617 році, хлопець потрапив до двору гетьмана Станіслава Жолкевського. На жаль, до нашого часу дійшло дуже мало відомостей про те, як і де саме минала юність Петра Могили. Але, очевидно, що кошти і покровительство Жолкевських та інших магнатів дозволяли йому впродовж кількох років подорожувати Європою, де він був вільним слухачем у знаних університетах в Голландії і, як припускають, у паризький Сорбоні. Мабуть, саме подорож Європою та європейська світська освіта дозволили йому згодом сприймати світ розкутим поглядом європейця.
Молодий князь Могила, син правителя Молдови, перед яким відкривалися двері всіх аристократичних домів Варшави і Кракова, перебуваючи посеред католицького релігійного виру, залишався вірним православ’ю. Це було справжнім викликом польській католицько-єзуїтській та уніатсько-католицькій аристократії.
Вперше до Києва майбутній митрополит приїхав саме в рік смерті гетьмана Сагайдачного (1622 р.), потім постійно жив тут до 1627 року. Очевидно саме під час знаменитої Хотинської війни, де завдяки, насамперед, Війську Запо-різькому армія Речі Посполитої завдала тяжкої поразки турецько-татарсько-ногайським силам на чолі з самим султаном Османом ІІ, Могила дивом уникнув смерті. Саме це і небажання переходити ні в католицизм, ні в унію, прискорило його рішення цілком присвятити себе служінню Господу. До 1626 року він уже полишив світське життя і прийняв чернечий постриг під іменем Петра, справжнє ім’я святого, на жаль, і досі невідоме.
Близько 1627 року Могила був втягнутий у проблеми примирення православних з уніатами. Цьому сприяли традиції родини Могили. Тому влада Речі Посполитої могла сподіватися, що й він піде шляхом примирення прибічників двох конфесій і підтримала в 1627 році його кандидатуру на посаду архімандрита Печерської Лаври після смерті Захарія Копистенського. 16 вересня 1627 року Петро Могила був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври.
Але, з огляду на те, що проект порозуміння з уніатами був серед православних непопулярним, Могила вирішив відкласти це питання і сконцентрувався на внутрішньому зміцненні Церкви та піднесенні її авторитету серед населення Речі Посполитої і створенні школи нового типу. У Києві вже існувала братська школа, тому архімандрит хотів відкрити нову у себе, в Лаврі. Однак ці плани зустріли несхвалення тодішнього митрополита Київського Іова Борецького, хоча в усіх інших сферах обидва ієрархи між собою ладили. Борецький, напевно, побоювався, що печерська школа значно послабить значення вже існуючої братської школи. Тому за життя митрополита школа в Лаврі не була відкрита.
Смерть Іова Борецького у березні 1631 року відкрила перед Петром Могилою нові перспективи. Його не задовольняли кадри лише з братських шкіл і він на власний кошт послав до Європи кілька молодих людей, серед яких був Інокентій Гізель, законник Печерської Лаври, у майбутньому — вчитель Могилянської школи.
Петро Могила погодився на об’єднання двох шкіл в одну на базі братської. Переїзд школи з Лаври у Братський монастир стався лише під час літніх канікул 1632 року. Створений Колегіум дуже відрізнявся від братської школи. Вже на першому році навчання у Могилянській школі викладали філософію, риторику і поетику, тобто предмети, характерні для тогочасних західних шкіл.
Колегіум, продовжуючи традиції братської школи, став вищою національною школою. Тут формувалася нова високоосвічена, національно свідома, шляхетна українська інтелектуальна молодь, яка сприяла відродженню України і поверненню її у коло вільних держав. Могилянська Академія стала тим, чим вона була, тільки завдяки тому, що її засновник «був людиною багатьох світів», багатьох мов і культур.
Високе становище Петра Могили у церковній ієрархії, при цьому затверджене владою Речі Посполитої, безпосередні контакти на сеймах з представниками православної шляхти, а також його власна активність, проявлена у період безкоролів’я, спричинили те, що Печерського архімандрита було обрано православним митрополитом. Вибори відбулися 3 листопада 1632 року.
Висока церковна посада була щаблем, за допомогою якого святитель Петро здійснював в Україні свою церковну й культурну діяльність. Розуміючи, що в умовах бездержавності українського народу, дискримінації православ’я і православних з боку панівних кіл Речі Посполитої й католицької Церкви УПЦ опинилася у стані кризи, він зайнявся реформуванням Церкви.
Внаслідок його енергійних заходів Українська Православна Церква зміцнилася організаційно, посилилася внутрішньоцерковна дисципліна, значно зріс рівень освіти православного духовенства. Петро Могила запровадив сувору дисципліну серед ченців і священиків, вимагав неухильного дотримання православних моральних принципів, запровадив кон-систорію, завданням якої було слідство і суд над духовенством. Він сам подавав добрий приклад усім своїм святим життям. Історичні джерела фіксують навіть чудеса, які творив святитель під час свого служіння Господу на митрополичому престолі...
Це дало УПЦ силу вистояти під тиском ворожих їй сил, мало вагомий вплив на зміцнення національної свідомості українців й піднесення їх суспільного й державного життя. Як зазначав Михайло Грушевський, Петро Могила «зумів вибрати перспективу розвитку народу й країни». Засобом до здійснення своїх намірів він обрав насамперед освіту.
Окрему ділянку інтересів митрополита становила видавнича діяльність, яка поєднувалась з його стараннями уніфікувати літургію. З цією метою митрополит перетворив київську друкарню у Лаврі в головний видавничий центр, з якого вийшли збірники для вивчення Євангелії, тексти літургій, збірник молитов. Часто передмови для книжок, що видавалися, писав він сам.
Останньою значимою справою Київського митрополита було зібрання та видання у 1646 році нових літургічних правил, тобто «Енхологіон, або ж Требник». Таким чином, митрополит старався, щоб його Церква була не гіршою від Католицького Костелу з точки зору догматики та обрядовості.
Помер святитель Петро на межі 1646 і 1647 років — у ніч з 31 грудня на 1 січня о четвертій годині у Києві. Похований він у церкві Успення Богородиці Києво-Печерської лаври. Мощі митрополита були знищені під час варварських археологічних розкопок у 1960-х роках.
Вихованець «Могилянки» гетьман Іван Виговський втілив у життя його мрію: за Гадяцьким договором (1658 р.) Колегіум отримав офіційно права вищого навчального закладу і з ім’ям Києво-Могилянська Академія увійшов в історію.
Національний університет Києво-Могилянська Академія було відновлено 1992 року, і сьогодні він є гідним пам’ятником великому митрополитові. У 1996 році рішенням Архієрейського собору Української Православної Церкви Петро Могила був канонізований. Його па-м’ять Православна Церква вшановує 13 січня.