Валентин Іванович Зноба народився 10 січня 1929 року в с.Софіївка Дніпропетровської області. Художню освіту отримав навчаючись у Дніпропетровському художньому училищі та у Київському державному художньому інституті.
В.І.Зноба — автор широковідомих скульптурних композицій, присвячених сучасному життю та героїчному минулому нашого народу.
Навесні 1957 року на виставці, присвяченій фестивалю молоді України, увагу відвідувачів привернула робота київського митця Валентина Зноби «Бокораш». Коли дивишся на цю скульптуру, перед очима постає панорама Закарпаття з його високими горами, вкритими віковими деревами і бурхливими гірськими річками, по яких безстрашні бокораші сплавляють ліс для новобудов країни. Журі Всесвітньої виставки в Брюсселі, на якій експонувався цей твір, охарактеризувало скульптуру як роботу, що «прославляє красу, силу і розум людини» і присудило авторові золоту медаль.
«Бокораш» був не першою роботою, з якою Валентин Зноба виступив перед громадськістю, але саме вона принесла скульпторові визнання. Саме тут яскраво виявилася своєрідність обдаровання молодого митця, зокрема, його прагнення знайти романтику у повсякденному житті, виявити героїчні риси у людей праці. І якщо спочатку ці пошуки відзначаються замилуванням фізичною красою людини, її силою і мужністю («Бокораш», «Метробудівець», гіпс, 1958 р. та ін.), то пізніше на перший план виступає прагнення до більш глибокої психологічної розробки образів («Г.С.Сковорода», дерево, 1960 р., М.О.Островський, граніт, 1966 р., «О.Д.Цюрупа», граніт, 1968 р.).
Перші кроки у творчій роботі Валентин Зноба робить ще навчаючись у Київському художньому інституті. Великий вплив на формування митця справив професор М.Г.Лисенко — керівник майстерні. Він допоміг молодому скульпторові знайти себе, дав міцну реалістичну підготовку, прищепив любов до героїчного у житті.
Працюючи в галузі портрета, він завжди шукає у своїх героях привабливі риси, намагається передати їхню людяність і теплоту. Такими є, наприклад, портрет двічі Героя Соціалістичної Праці М.А.Марцун (мармур, 1958 р.), образ Заслуженого діяча науки України А.Л.Міхньова (мармур, 1962 р.), для яких характерна, насамперед, передача внутрішньої одухотвореності образу.
Але пошуки прекрасного в людині не переходять в ідеалізацію, прикрашання. Майбутній образ твору складається в митця після детального вивчення характеру, життя героя, тих соціальних умов, у яких він діяв. Адже лише такий підхід дає можливість створити дійсно правдивий твір.
Так, працюючи над скульптурною композицією великого українського філософа-просвітителя Г.С.Сковороди, Зноба звертається до його праць, до творів великих гуманістів минулого, порівнюючи їхні філософські ідеї, умови життя та праці, притаманні саме Сковороді. Автор зображує філософа босим, у свитці, підкреслюючи його демократизм і близькість до простого люду, на захист якого він виступав.
З роками В.Зноба усе більше уваги приділяє розкриттю характеру образу. Процес пошуків виразності, монументальності твору можна простежити по роботі над пам’ятником М.Островському в Шепетівці, над яким скульптор разом з архітектором І.Ланьком працював на замовлення ЦК ЛКСМУ протягом 1964-1966 років. Образ М.Островського, полум’яного письменника-бійця, давно приваблював В.І.Знобу.
Загальна композиція майбутнього пам’ятника була вирішена вже у першому варіанті — фігура ніби виростала з гранітного чотирикутного блока. Але сам образ М.Островського ще не набув належного поглиблення. І справа тут була не стільки у портретній подібності, скільки у недостатній розробці характеру письменника-бійця, співзвучного з епохою громадянської війни. У першому варіанті це був високий юнак, зв’язок з буремною епохою громадянської війни передавали лише зовнішні атрибути: шинель бійця 1-ї Кінної Армії і будьонівка у лівій руці.
Звичайно, таке трактування не могло задовольнити скульптора. У подальшому він поглиблює характеристику образу, добиваючись одночасно і портретної подібності, і відображення рис характеру письменника. У передостанньому варіанті перед нами постає М.Островський — боєць, який зі зброєю в руках боровся за свою країну. Але і цей образ не задовольняє вимогливого скульптора. Жест правої руки, у якій М.Островський міцно стискає ремінь гвинтівки, різкуватий поворот голови — все це певною мірою відвертало увагу, знижувало монументальність і виразність твору.
У кінцевому варіанті пам’ятника М.Островський постає у довгій армійській шинелі, весь зібраний і зосереджений. Але за зовнішньою стриманістю пози відчувається велика внутрішня сила і енергія.
У винятково короткий строк пам’ятник було споруджено у Шепетівці. Над скульптурою працював В.І.Зноба з майстрами художньої обробки каменю — Сергієм Тимофеєвим, Олексієм Земсковим. А робітники Судилківського заводу гранітних виробів з честю виконали урядове замовлення — вперше в історії заводу видали на гора сім гранітних блоків-монолітів по 10-15 тонн кожен.
І ось на площі у центрі міста у 1966 році постав величний і безстрашний Микола Островський — наш земляк, гордість і приклад для нашої молоді. Його гранітна скульптура — довершення сталі, що гартувалась. Висока нагорода — Республіканська премія ЦК ЛКСМУ ім. М.Островського, якої автор був удостоєний у 1967 році за пам’ятник — є визнанням його таланту.
Серед його визначних робіт привертає увагу пам’ятник відважному синові українського народу, Герою Радянського Союзу і національному герою Франції Василю Порику. Разом із скульптором Г.Кальченко Валентин Іванович наполегливо працював над цією роботою.
Завдання, що стояло перед авторами під час роботи над проектом, було нелегким. Адже серед учасників Руху Опору були представники різних національностей багатьох країн. Як засобами скульптури показати, що легендарний герой Франції Базіль є Василь Порик — радянська людина, яка мужньо боролася в тилу ворога? Як в образі конкретної людини передати героїчну боротьбу всіх радянських людей, які опинилися далеко від Батьківщини на окупованих німецько-фашистськими загарбниками територіях?
Автори успішно вирішили ці питання. Вісімнадцятого лютого 1968 року на кладовищі французького шахтарського містечка Енен-Льєтарі департаменту Па-де-Кале відбулося урочисте відкриття пам’ятника В.Порику, спорудженого від імені українського народу.
Розглядаючи творчий доробок скульптора, не можна не помітити, як крок за кроком розширюється коло сюжетів його творів, удосконалюється їхня форма, як завдяки розкриттю внутрішнього світу людини поглиблюється тема.
Твори В.І.Зноби, починаючи з 1952 року, незмінно експонуються на республіканських і всесоюзних художніх виставках. У 1963 році він удостоєний високого звання — Заслуженого діяча мистецтв України.