Люди, у яких життя не складається, досить часто нарікають на долю, на обставини. Проте усі ми народжуємося для того, щоб принести у цей світ трохи більше добра, любові, і аж ніяк не зла і ненависті.
Життя Юрія Ткачука починалося так, як і в тисяч його однолітків. Народився у 1975 році в Шепетівці. Навчався у одній із шкіл до 9 класу, після чого продовжив навчання у Грицівському ВПУ № 38. У 1993 році закінчив навчання і отримав фах газоелектрозварника. Професія, як мовиться, нині на вагу золота. Тільки працюй та гроші рахуй.
Після училища хлопець пішов служити у Збройні сили України. Згодом розпочав трудову біографію на Шепетівському заводі культиваторів. Одружився, у сім’ї народилася донька. Проте через п’ять років сім’я розпалася.
Це й не дивно, адже саме у той час Юрія було засуджено за ст. 186 ч. 2 до чотирьох років позбавлення волі. Проте рішенням апеляційного суду Ю.Ткачуку було винесено вирок за ст. 141 ч. 2 (грабіж) і засуджено до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Відсидівши свій термін, Юрій повернувся додому.
Проте у цей час сталася ще одна неприємність, яка ледь не коштувала йому життя. Юрій намагався залізти до квартири своєї матері, яка знаходилася на п’ятому поверсі 5-поверхового будинку. Перелазивши через балкон, він упав з п’ятого поверху. Залишився живий, проте отримав третю групу інвалідності довічно.
Хоча Юрій і пережив уже немало, проте висновків, на жаль, не зробив. До лави підсудних його тягнуло, ніби спраглого до криниці. У травні 2004 році Ю.Ткачука знову засуджено, на цей раз за ст. 296, ч. 1 (хуліганство) до шести місяців арешту.
Ось із таким «багажем» судимостей та проблем із здоров’ям жив Юрій Ткачук. З дружиною, як уже згадувалося вище, він розлучився. А згодом знайшов собі співмешканку, трохи старшу за себе. Очевидно, жінка досить позитивно вплинула на свого співмешканця, оскільки він став шукати роботу (бо на пенсію по інвалідності не проживеш) і через деякий час поїхав на заробітки до столиці. Щоправда, офіційно влаштуватися на роботу Юрію не вдалося. Адже кому хочеться мати справу з двічі засудженим інвалідом? Тому згодом Юрій повернувся додому.
І знову його потягнуло на «подвиги». Слід додати, що Юрій і чарчину любив пригубити, і про життя-буття поговорити. Досвід у нього був «багатий».
Свій день народження, а саме 9 травня 2007 року, Юрій вирішив відзначити «по-справжньому» і прийшов до свого знайомого, Сергія Решетарчука. Знав його ще відтоді, як разом ходили у дитячий садочок, а тому хлопці підтримували дружні стосунки. Отож, 9 та 10 травня вони разом святкували день народження Ткачука. Причому, Юрій навіть додому не ходив, а ночував у Сергія (його батьків у цей час вдома не було, бо поїхали до родичів). Сергій проживав у центрі міста, де все, як мовиться, було під рукою — і магазини, і кафе, і «забігайлівки».
Погода стояла чудова, у повітрі витав п’янкий аромат квітучих яблунь та вишень, і чудовий настрій хлопців ніби змушував продовжувати застілля, шукаючи нову порцію спиртного. Та гроші закінчилися, і у Сергія виникла одна ідея — поки батьків немає вдома, продати металевий чан з власної квартири. Він поділився нею з Юрієм Ткачуком. Розмова ця відбулася у помешканні Решетарчука, коли хлопці продовжували «культурно» відпочивати. Та погода кликала на двір, і Юрій з Сергієм пішли шукати «пригод». І таки знайшли. На лавку до них підсів знайомий Ткачука Сергій Рендюк. Він приніс з собою пляшку горілки і хлопці розпили її утрьох.
Одне слово, Сергій Решетарчук і Юрій Ткачук 9, 10 і частково 11 травня тільки те й робили, що пили, шукали горілку, знову пили, до них хтось приєднувався і т. д., і т. п.
Загалом, пиятика ніколи не закінчується добром. Так було і того разу. Хлопці пили, пили, а потім виникла сварка між Решетарчуком та Рендюком. Перший спочатку став ображати Рендюка, потім смикати його за рукав куртки. Куртка порвалася по шву.
Випивши ще одну пляшку горілки, учасники застілля ніби помирились. Ткачук вирішив піти і взяти з квартири Решетарчука залізний чан, який той раніше запропонував продати. Коли Ткачук виносив чан з квартири, Решетарчук почав з’ясовувати, навіщо він це робить.
І тут сталося непередбачуване. На запитання Ткачук відповів ударом ножа у ліву ділянку шиї Решетарчука. Сергій схопився за шию, а Ткачук з Рендюком взяли чан і пішли у напрямку вулиці Гончарова. До речі, ніж, яким Юрій ударив Сергія, він взяв у нього вдома.
Продавши чан і отримавши за нього 90 гривень, хлопці випили ще 150 грамів горілки у магазині «Маяк». Викликавши таксі, Ткачук поїхав додому. А Сергій Решетарчук так і залишився лежати практично біля будинку, де проживав. Пізніше, у висновку судово-медичної експертизи, буде вказано, що «...Ткачук умисно заподіяв удар в шию Решетарчука С., спричинивши проникаюче поранення шиї з ушкодженням м’язів, судин, щитовидної залози, трахей, яке небезпечне для життя у момент заподіяння, а в даному випадку призвело до гострої крововтрати, зупинки серцевої діяльності і дихання, від чого він помер на місці події».
Через деякий час Юрій Ткачук постав перед судом. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України і засуджено до позбавлення волі строком на 10 років. Потерпілою на суді виступила Є.І.Решетарчук, мати убитого. Суд присудив стягнути з Ю.П. Ткачука на користь Є.І.Решетарчук 30000 грн., як відшкодування моральної шкоди, 1656 гр. — матеріальної, 1000 грн. — витрати на надання правової допомоги (всього на суму 32656 гривень).
Згідно із законом, Ткачук подав апеляцію до Хмельницького апеляційного суду. Проте вирок Шепетівського міськрайонного суду було залишено без змін.
Так фатально закінчилася ця історія. Юрій Ткачук зазнав суворої кари, а в родину Решетарчуків прийшло велике горе.
Пройде час і Юрій Ткачук вийде з місць позбавлення волі, та на ньому назавжди залишиться тавро убивці, який практично ні за що позбавив людину життя. І день його народження назавжди стане днем жалоби для сім’ї Решетарчуків.