Бездоглядність дітей — одна із найзлободенніших проблем сьогодення, яка вже давно вийшла за межі середовища соціально незахищених верств чи так званих неблагополучних сімей. Безперечно, неблагополучною можна назвати ту родину, в якій мають місце алкоголізм, наркоманія та інші аморальні прояви життя. Але чи завжди є благополучною та сім’я, у якій батько і мати працюють з ранку до вечора, не завжди знаючи достеменно, чим займається дитина у вільний час, сваряться через нестачу грошей і т.д.?
Питання складне, бо, здавалося б, і у зразковій, на перший погляд, родині знайдеться кілька негативних моментів, що здатні зруйнувати стосунки подружжя чи батьків і дітей, спричинити одному з них певну психологічну травму.
Статистика свідчить, що останніми роками на вулицю все частіше потрапляють діти із заможних, як ми звикли вважати, благополучних родин. Діти тікають з дому добровільно. Чим вабить їх вуличне середовище — невідомо. Одні кажуть, що йдуть з дому, щоб «подорослішати», загартуватись, знайти роботу і не залежати від батьків. Інші не знаходять вдома тієї підтримки і розуміння, які, на їхню думку, можна зустріти лише серед таких втікачів, як вони. А дехто скаржиться на суперечки з батьками, які постійно вчать, як жити. Висновок один: благополуччя — поняття відносне, яке часто залежить від психо-емоційного мікроклімату в родині, близькості і теплоти стосунків, ступеню довіри між рідними людьми.
Є і ще одна проблема, яка породжує певну бездоглядність. Щоб забезпечити родину, батьки часто змушені залишати країну в пошуках роботи за кордоном. Ціна такого ризикованого вчинку, як відомо, дуже висока. Розпадаються сім’ї, страждають покинуті на родичів діти, яким гроші і стороння опіка не в змозі замінити маму і тата. Як не прикро, але це можна порівняти із соціальним сирітством, коли діти стають одинокими при живих батьках. Упускаються важливі моменти у вихованні, догляді за дитиною і, як наслідок, з’являються «важкі» підлітки, часом агресивно налаштовані на життя, суспільство, оточення.
Діти, чиї батьки на заробітках за кордоном, мешкають і в нашому місті. Станом на 1 вересня 2008 року в навчальних закладах Шепетівки тих, у кого один із батьків перебуває за кордоном, налічувалось аж 115 дітей (троє з них відвідують дитсадок), а тих у кого обоє батьків працевлаштовані за межами України — 17 дітей (четверо з них — дошкільнята).
Звісно, ніхто не має права засуджувати батьків, які змушені розлучатися з дітьми у пошуках роботи. Зробити такий вибір їх змусило складне життя і ті важкі економічні умови, через які родина потрапила у зашморг бідності, безробіття, безгрошів’я. Ця соціальна трагедія спіткала не лише українців. Навіть самодостатні, на перший погляд, поляки також трапляються серед заробітчан-нелегалів. І все таки спробуємо подивитись на цю ситуацію не з економічної, а з психологічної точки зору.
— Звісно, коли хтось із членів родини від’їжджає за кордон на невизначений термін, то у нього, як і в тих, хто залишається вдома, з’являється почуття провини, тому що порушується гармонія у стосунках, — коментує психолог Світлана Рула. — Якщо чоловік за своєю суттю годувальник, мисливець, який шукає шляхи для забезпечення родини, то жінка все-таки є берегинею сімейного вогнища. Тому й існує сильний психологічний зв’язок між матір’ю і дитиною, який вона починає втрачати лише після 16 років.
Якщо допускається розрив емоційного зв’язку, то наслідком можуть бути різні деформації дитячої психіки — від змін у поведінці (плаксивість, сором’язливість) до серйозних захворювань (наприклад, психастенії). Наведу один приклад: жінка змушена була виїхати на роботу за кордон, щоб зібрати гроші дитині на дороге лікування. Тим часом покинута на родичів дитина, переживаючи емоційний розрив з мамою, почала ще більше втрачати слух.
Коли батьки довгий час відсутні, то певна бездоглядність і упущення у вихованні дитини матимуть місце. Разом з тим, як відомо, у деяких сім’ях, де є мама і тато, діти не завжди доглянуті або почувають себе затишно і комфортно.
Кажуть, що кожен з нас є ковалем свого щастя. Для одних воно вимірюється матеріальними цінностями, інші його знаходять у дітях і внуках. Але так вже побудований світ, що заради щастя дітей ми все життя прагнемо і йдемо до тих таки матеріальних благ, мовляв, хай хоч вони живуть гідно. Але часом забуваємо, що у світі є речі, важливіші за гроші, квартири, автомобілі. Наприклад, здоров’я. А геніальний А.Екзюпері колись написав: «Найбільша розкіш на світі — це розкіш людського спілкування».