Після звільнення Шепетівки, важливого вузла шосейних та залізничних доріг на Правобережній Україні, гітлерівське командування готувало контрнаступ, мета якого — знову захопити місто.
Війська 60-ї армії закріпили свої позиції і мужньо обороняли його. Сили були розташовані нашим командуванням так: північно-західну околицю обороняли 3-я гвардійська стрілецька і 13-а гвардійська танкові бригади, західну — 14-а гвардійська танкова бригада. У резерві залишалась 12-а гвардійська танкова бригада. Південно-західну і південну околиці Шепетівки утримували сили 18-го гвардійського стрілецького корпусу.
Оборона міста тривала 20 днів. Великий натиск ворога утримували танкісти 13-ї гвардійської танкової бригади. Її командиром у цей складний період був полковник Леонід Іванович Бауков.
Командування бригади розробило тактику ведення оборонних боїв. Зокрема, було прийнято сміливе рішення — розмістити танки у спеціальних котлованах, у яких було дві площадки: одна глибша, друга — вища. Коли ворог наступав, танки піднімались на верхню площадку, поливаючи ворожі позиції вогнем. Коли ворог починав обстріл танків, вони опускались на нижню площадку. Таким чином, німецькі снаряди не могли влучити у танки.
Л.Бауков завжди обдумував план бойових операцій. Він знав кожного бійця бригади. Його любили за доброту, поважали за справедливість, з любов’ю називали «наш батя». Він пишався подвигами своїх танкістів. У листі-спогаді, який зберігається у фондах краєзнавчого музею, Л.І.Бауков згадує бій, який відбувся 12 лютого 1944 року.
На світанку на позиції 13-ї гвардійська танкової бригади обрушився сильний артилерійський вогонь. Бій був важким. Проти наших танків та самохідок йшли «тигри», до двох батальйонів піхоти. Один із «тигрів» йшов прямо на самохідно-артилерійську установку лейтенанта І.Н.Нікітіна. Боєць холоднокровно чекав ворога, і коли «тигр» був за 200 метрів від артилериста — вистрілив. Ворожа потвора зупинилась, запалала. Влучно стріляли інші танкісти та артилеристи бригади — А.Л.Зубок, В.О.Ігнатьєв, В.А.П’ясецький. Загалом було підбито 4 ворожих танки. Атака ворога була відбита.
Кілька разів на добу ворог робив спробу прорвати оборону наших військ біля Шепетівки, та це їм не вдавалось.
Про подвиг своїх друзів-однополчан розповідає у своїх спогадах і Володимир Ігнатьєв. Він дожив до Перемоги, а ось його друг Владлен П’ясецький згорів у самохідці у боях за Тернопіль, І.Нікітін загинув на польській землі.
В.Ігнатьєв у бою за Шепетівку підбив два танки, нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Горів 11 разів у танку. З боями разом з 13-ю гвардійською танковою бригадою дійшов до Праги. Це доля лише одного танкіста, а таких було тисячі.
У оборонних боях за Шепетівку проявили мужність і стійкість танкісти 14-ї гвардійська танкової бригади. Їм запам’ятався бій 18 лютого 1944 року. У цей день спочатку позиції гвардійців бомбардували німецькі літаки. Потім почався артилерійський та мінометний обстріл. Здавалось, нічого живого не залишилось. Як тільки затихла канонада, посунули німецькі танки та піхота.
Кантемирівці зустріли ворога могутнім вогнем, не відступили ні на крок. На полі бою залишилось багато підбитих фашистських танків, трупи німецьких солдатів.
Були втрати і серед танкістів. У цьому бою смертю хоробрих загинув командир 14-ї гвардійської танкової бригади Веніамін Андрійович Петров.
За героїчні бої на шепетівській землі 14-а гвардійська танкова бригада нагороджена орденом Червоного Прапора. Відтоді вона іменувалася: 14-а гвар-дійська танкова Житомирсько-Шепетівська Червонопрапорна бригада.
На площі Слави нашого міста стоїть пам’ятник — танк Т-34, встановлений у 1967 році. Це символ слави і безсмертя танкістів, які визволяли Шепетівщину землю у грізному 1944 році.
Хочеться вірити, що вдячні шепетівчани завжди будуть пам’ятати про подвиг танкістів.