Цієї весни мешканці села Великої Шкарівки, як і всі краяни, відзначають 65-ту річницю визволення від німецько-фашистських загарбників.
Нині у селі не залишилося у живих жодного фронтовика. Але є люди старшого віку, які пам’ятають страшні роки війни, а разом з тим і визволення нашого села. Серед них — Василь Ілліч Кондратюк, який народився у 1932 році у Великій Шкарівці.
Зі сльозами на очах він згадує ті страшні роки війни: «На фронт я не пішов воювати, бо ще був малий, а от війну, особливо визволення свого села, дуже добре пам’ятаю. Німці прийшли на початку березня 1944 року. В сільському клубі вони розмістили конюшню і кухню. Ходили з хати у хату, забирали яйця, сало, хліб, птицю. Німецька частина, що розмістилася у селі, простоявши декілька днів, почала відходити у напрямку села Костяниць.
Але й серед німців були добрі люди. Один із них, забігши до нас в хату, попросив дати щось поїсти. Коли батько запитав його, чого вони йдуть із села, німець ламаною російською мовою відповів, що прийдуть нові і будуть відправляти усіх молодих чоловіків до Німеччини. Ми з мамою пішли по селу повідомити, щоб чоловіки десь поховалися. Хто встиг, той заховався, а 33 жителів відправили до Німеччини.
Вранці 6 березня був сильний туман. Чулася стрілянина. Наші війська наступали з курганівських пагорбів, а з боку Шкарівки німецькі кулемети косили радянських солдатів, по них стріляли і з танків.
Довго тривав запеклий бій. Долина, де він проходив, була устелена пораненими і мертвими солдатами. Сніг був весь червоний від крові. Але нашим воїнам удалося вигнати німців зі Шкарівки. Ворог, тікаючи у напрямку села Губча, пострілами з танків руйнував хати.
Коли бій вщух, жителі Шкарівки надали допомогу пораненим солдатам, допомагали звозити тіла мертвих, яких поховано за селом».
Село було звільнене від ворога військами Першого Українського фронту 6 березня 1944 року. Великошкарівчани із вдячністю згадують ратний подвиг визволителів й бережуть пам’ять про них.