Яким би не було клопітним сьогодення, та поміж нагальних справ поклик природи таки бере гору. Особливо це відчуття нам не дає спокою весною. Погожої днини нашого сучасника мимоволі охоплює порив до спілкування на лоні природи, а простіше кажучи, надибати якогось підсніжника, спекти шашлика, а то й просто вдихнути на повні груди свіжого п’янкого весняного повітря, розвіятись думками, що краще будь-якого бальзаму лікує від гніту суєтної метушні.
І куди ми прямуємо за цим подихом волі? Правильно, до лісу. Простим, звичайним маршрутом, який не займе багато часу. Адже ліс, з усіма його принадами, починається прямо за Шепетівкою.
Однак прийшовши чи приїхавши на першу-ліпшу, а то й улюблену поляну, почасти наштовхуємось на інше, теж до болю знайоме, і, звісно, банальне. Власне, уже традиційний сучасний «колорит» довкілля — берізки, підсніжники та... сміття. Останнього елемента в «гармонії» нашого відпочинку стає дедалі більше.
— Останнім часом все більше забруднюються сміттям узбіччя доріг, які пролягають через ділянки лісу, узлісся, — розповідає про стан лісового довкілля головний лісничий державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» Петро Іванович Павліщук. — Інакше, як варварським, таке ставлення людей до природи не назвеш. Для багатьох ліс уже уявляється сміттєзвалищем. Особливо непокоїть ставлення до довкілля мешканців околиць Шепетівки, які живуть біля лісових масивів. Наприклад, того ж «шанхая».
Викликає стурбованість у лісівників й стан прилеглої території до автошляхів, особливо у напрямку до Кам’янки, Новоград-Волинського. Очевидно, що окремі громадяни використовують лісові насадження для злочинного вирішення своїх побутових проблем.
Та й і з відпочиваючими на природі не краще. Після себе вони залишають занедбані галявини, неприбране сміття, згарища. Схоже, що наші громадяни без докору сумління намагаються відібрати у природи все, натоміть залишивши сплюндровану пустку.
Зрозуміло, що лісівники з цим не миряться. А тому, засукавши рукави, окрім виконання своїх прямих обов’язків, часто-густо змушені ставати прибиральниками після гостювань недбайливих заброд. Піднімають зламані деревця, встановлюють щити із закликами до охорони лісу. Не скажеш, що й дорожні організації на це не звертають увагу. Їхні прохання не смітити теж видніються при шляхах. Проте, як свідчить стан довкілля, це не надто зачіпає душу сучасника.
— Напевно, у наочній пропаганді стосовно ставлення до природи треба щось змінювати, — каже Петро Іванович Павліщук. — Мені доводилось якось бувати у колег на півдні України, в Криму. То там встановили щити із написом «Дякуємо за чисте узбіччя». Здається, просто, проте приємно й спонукає до благородства душі. Думаю, цей досвід варто взяти до уваги й нашим дорожнім організаціям. Та й покарання за забруднення території має бути жорсткішим.
Хоча у цій справі все залежить як від культури суспільного співжиття, так і культури особистості. Бо, за великим рахунком, те, як ми ставимось до довкілля, до інших, є віддзеркаленням власної самооцінки.
Якось в одній з міських газет Хмельницького на пальцях перераховувались ті клаптики зелених зон, де мешканці обласного центру могли б якщо не повноцінно відпочити, то хоча б здійснити «вилазку» на природу. Шепетівщина лісовим багатством не обділена, проте ми не цінуємо того, що нам дісталось як дар і творіння Всевишнього. Інколи треба пройти добрий шмат дороги, щоб знайти для відпочинку більш-менш чисте місце.
Як тут не згадати бережливого ставлення до природи наших далеких предків. У слов’ян споконвіку забруднення води, землі й лісу прирівнювалось до великого гріха, яке несе неминуче покарання як їхньому кривднику, так і його родині.
І нині все-таки не треба забувати, що Бог насамперед створив природу у своїй неповторності й красі. А тому коли людина, як «вінець» того процесу, перетворюється у могильщика середовища, з якого вона вийшла, то тим самим вона «копає яму» й собі.
Свого часу академік В.І.Вернадський висловив переконання, що все живе на землі є єдиним цілим, частини якого мають функції, що взаємодоповнюють одна одну і допомагають одна одній. Думаю, до того нічого додати. Лише слід поміркувати і змінити своє ставлення до довкілля, аби через свої дії не залишитися за бортом життя.