Намагання за будь-яку ціну поповнити державну казну, змушує нашу владу вдавати до так званих непопулярних методів. Це — збільшення податкового тиску, підвищення цін на різноманітні товари та послуги, комунальні штрафи тощо.
З одного боку наших високопосадовців зрозуміти можна: в умовах світової фінансової кризи, як кажуть, кожна копієчка у державній скарбниці має неабияку вагу. Але з іншого... Залазити у гаманці своїх людей і таким чином відіграватися на своєму народові, який протягом майже вісімнадцяти років незалежності України так і не відчув, що це таке — жити заможно, навряд чи виправдано.
Так, нас чорною хмарою накрила світова фінансова лихоманка, так, ми розуміємо, що країна в скрутному становищі, що вибратися з неї нелегко, і цей процес буде тривалим. Але переважній більшості населення України, напевно, важко збагнути, чому в таких умовах найбільше мають страждати саме вони. Чому перед тим, як виплатити їм жалюгідні, у порівнянні з європейським світом, зарплати, пенсії, держава намагається забрати в них свою дещицю через непомірно високі ціни на ліки, на проживання у квартирах, на медичне обслуговування через запровадження, з дозволу сказати, усіляких поборів?
Першим і найважливішим кроком на шляху подолання кризових явищ керівники високорозвинених країн вважають забезпечення соціального захисту своєї нації. У нас це виглядає дещо по-іншому. Якщо відверто: кому — криза, а кому — гарний шанс збільшити свої статки, здійснюючи різноманітні фінансові оборудки, цінові накрутки.
Не знаю, хто як сприйме мої слова, але погодьтеся: поповнювати державну казну за рахунок абсолютно безпідставного підвищення цін (скажімо, на медикаменти) у такий скрутний для нації час я вважаю злочином. А вони продовжують зростати, залишаючи немічних, хворих, похилого віку людей по суті наодинці зі своїми недугами, наводячи страх за своє майбутнє.
Старенька відвідувачка аптеки здивувалася, коли почула від працівниці аптеки, що цього разу їй доведеться заплатити за одну пластинку «Сенадексину» одну гривню сімдесят копійок.
— А кілька днів тому вона коштувала одну гривню тридцять п’ять копійок... — мовила бабуся.
— Це не від мене залежить, — почула у відповідь. — Усі ліки з кожним новим завезенням мають інші ціни.
Іншими словами — дорожчають. А що вже говорити про ліки імпортного виробництва! Вони подорожчали не на копійки, а на гривні, десятки гривень і по суті стали недоступними для переважної більшості людей. І нікого з наших високопосадовців, міністерських чиновників даної галузі не хвилює ситуація з обвалом цін на вітчизняному ринку медикаментів. У них інше на меті — отримання додаткових прибутків, своєрідний бізнес на здоров’ї своєї нації.
Цьому слугує ще один непопулярний захід — підвищення цін на спиртні напої та тютюнові вироби. І також з однією метою — поповнити Державний бюджет, іншими словами, у черговий раз відігратися на пияках та курцях.
Мені довелося слухати виступ на українському радіо одного народного депутата з цього приводу. З неабияким піднесенням він говорив про доцільність такого заходу, про кілька мільярдів гривень, які мають поповнити казну внаслідок підвищення акцизного збору на спиртне та цигарки. Не забув при цьому обмовитися й про те, що відтепер у країні має поменшати пияків та курців.
Інший чиновник пішов ще далі, пообіцявши, якщо подорожчання горілчаних та тютюнових виробів дасть, так би мовити, бажаний результат (точніше кажучи — кількамільярдний «навар»), то варто буде наприкінці літа чи на початку осені здійснити чергове підвищення цін на згадану продукцію.
Звучали інші думки, зокрема, нардеп Ганна Герман підкреслила, що подорожчання спиртного і цигарок аж ніяк не зупинить тих, хто потрапив до них у залежність. А ось негативні наслідки очевидні. По-перше, курці та пияки ще більше виснажуватимуть свої, і без того бідні, сімейні бюджети, а по-друге, підвищення цін може призвести до небажаного витка контрабанди та підробок вищезгаданих зразків продукції, до пожвавлення самогоноваріння.
І аж ніяк не можна не сказати ще про одну «новацію» нашої влади — про оригінальний спосіб стягувати зі своїх співвітчизників податки у залік Пенсійного фонду. Власне, йдеться лише про спробу це зробити. Отож, у березні нинішнього року уряд видав постанову, згідно з якою громадяни нашої країни, які нині заробляють гроші за кордоном, мають усі можливості після повернення на Батьківщину отримувати, як усі інші, державну пенсію. Але для цього їм потрібно буде відраховувати певну частину своїх прибутків на чужині до Пенсійного фонду.
Щоправда, жоден з чиновників поки що не обмовився про, так би мовити, коефіцієнт корисної дії такого, досить несподіваного, рішення, про суми надходжень з податків наших заробітчан. Адже це справа цілком добровільна. А між іншим, наповнення державної казни було б відчутним, оскільки «нашого квіту» по всьому світу нараховується близько двох мільйонів. І зарплати у них не ті, що в Україні.
Однак не все так просто вирішити, як здається на перший погляд. Кожна копійчина, зароблена на чужині, часто-густо в принизливих умовах, має для наших співвітчизників досить високу ціну.
Не можна не зважити й на психологічний момент: не з доброго життя частина українців покинула свої домівки, сім’ї, дітей, і стала чи не найдешевшою робочою силою у закордонні. Отож піклування про пенсійне майбутнє цієї категорії, яке раптом пробудилося у нашої держави, може нею не сприйнятися.
Перш ніж узяти від нації, потрібно їй дати, а саме створити в країні належні умови для життя та праці. Тоді люди не полишатимуть обжиті краї, не шукатимуть щастя на чужині. Тоді й відрахування до державної казни будуть надійними.
Якщо з податками від заробітчан ще далеко не все зрозуміло, то з українськими чиновниками, здається, усе гаразд. За ініціативи Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко вони отримуватимуть нижчі зарплати, а зекономлені таким чином гроші поповнюватимуть державу казну.
А взагалі, наповнення національного Державного бюджету лише за рахунок податків та цінових накруток, як на мене, — справа не зовсім надійна. Одним з найголовніших джерел такого наповнення має бути ритмічна робота економіки нашої країни. Ось тоді будуть і зарплати, і пенсії, і відрахування до державної казни. А поки що левову частку прибутків, згідно з даними Держстатисти, у нашій країні дають митна та податкова служби.