Найбільше щастя кожної жінки — материнство. Адже подарувавши світу нове життя, вона віддає частинку себе, свою безмежну любов, повторюючись у кожній народженій дитині. Материнство дає змогу відчути себе потрібною, зрозуміти сенс людського існування — продовження роду.
Але щоб стати матір’ю, недостатньо лише народити дитину. Справжня мати крок за кроком йде по життю зі своєю кровинкою. Вона радіє першій посмішці, першому зубчику, першим словам свого малюка. Передає йому всі свої знання, закладаючи у нього основи майбутньої особистості, виховує своє чадо на засадах народних традицій, звичаїв, намагаючись виростити патріота своєї Батьківщини.
Протягом життя кожної людини образ Матері супроводжує її незримо, але в той же час ми постійно відчуваємо її тепло, любов та ласку.
Яскравим прикладом жінки-матері, берегині свого роду є мешканка с.Вовківчиків Леся Станіславівна Пасічник. Ця молода та скромна жінка є мамою багатодітної родини, у якій виховуються п’ятеро дітей від 18 до 6 років. Однак Леся Станіславівна не обмежується тільки вихованням своїх дітей. Вона є активною учасницею життя нашої громади, головою батьківського комітету Вовківецької ЗОШ І-ІІ ступенів, дбає про харчування та добробут школярів.
Напередодні Дня матері я поцікавилася у Лесі Станіславівни, як живеться її багатодітній родині у цей нелегкий час. starport
— Скажіть, Лесе Станіславівно, чи гадали Ви, будучи юнкою, що станете мамою стількох дітлахів?
— Я була єдиною дитиною у родині. Чесно кажучи, завжди мріяла про братика або сестричку. Але, на жаль, не судилося. Після закінчення школи продовжила навчання у Ризькому технікумі харчової промисловості за спеціальністю «технік-технолог». На третьому курсі закохалася у свого сусіда, Миколу Пасічника, а згодом вийшла за нього заміж.
Народження первістка Максима припало на закінчення навчання. Трохи складно було поєднувати навчання та обов’язки мами, але мені у всьому допомагали батьки та коханий чоловік. Через два роки народилася донечка Оля, згодом — Руслан, Станіслав та Назарчик. Після народження дітей я стала по-іншому дивитися на світ, розуміючи, що я відповідальна за них не тільки перед собою, людьми, а й перед Богом.
— Що допомагало та допомагає Вам долати усі труднощі? Адже велика родина — великі клопоти...
— Насамперед, це віра у Бога, адже всі ми — діти Господні. А ще — віра у любов і те, що зроблене тобою добро завжди повернеться до тебе. Усі мої діти народжені у любові, кожен з них — бажана дитина. Ми з чоловіком полюбили їх ще до народження. Вони ніби усі схожі, але у той же час дуже різні. У кожного свої уподобання, інтереси.
Старший син Максим закінчує 11-й клас. Мріє продовжити навчання у вищому навчальному закладі. Дуже полюбляє все, що пов’язано з технікою. Вміє керувати автомобілем, трактором, комбайном. Майстер на всі руки. Дуже відповідальний, справедливий, а ще — лагідний до всіх своїх братів та сестрички.
Донечка Оля закінчує 9-й клас. Навчається на відмінно. Є неодноразовою призеркою районних шкільних олімпіад. Мріє стати лікарем. Вона — моя найголовніша помічниця.
Молодші, Руслан та Станіслав, навчаються у 5-му класі. У всьому намагаються наслідувати старшого брата й тата. Найменшенький Назарчик і собі не відстає: і курей нагодує, і за курчатами догляне.
— Як Вам вдається виживати під час кризи? Чи допомагає Вам держава?
— Живемо, як і усі. У селі немає коли роздумувати: криза чи ні. Селяни завжди розраховують тільки на власну працю. Ми обробляємо 8 га землі. Маємо у господарстві трактор, комбайн. Тримаємо чимало худоби. Чоловік працює у корпорації «Сварог» водієм. Я перебуваю на обліку у центрі зайнятості. А ще нам допомагає моя мама, Євгенія Максимівна.
Від держави, на жаль, ніякої допомоги не одержую. Тому, що хто має земельні частки (паї), допомога не надається. Але ми не нарікаємо, адже маємо хліб на столі і до хліба. Працюємо і своїм прикладом навчаємо дітей.
— Лесе Станіславівно, про що Ви мрієте?
— Я дуже хочу, щоб мої діти були здорові, щоб вони, незважаючи, які професії оберуть у майбутньому, стали, насамперед, справжніми громадянами своєї країни, любили Бога, людей, приносили їм радість і щастя, а не смуток і печаль. Щоб вони робили добро і приносили користь суспільству.
— Дуже дякую Вам за цікаву розмову. Хочу побажати Вам і всім матусям нашої країни здоров’я, терпіння, шани та любові.