Діти є невід’ємною частиною нашого життя — у них наше майбутнє. Показником гуманізму суспільства та держави є ставлення до дитини.
Яким же чином наша держава дбає про дітей? Як працює механізм реалізації та захисту прав дітей в Україні? На всі ці питання ми спробуємо відповісти разом з нашою гостею — головним спеціалістом відділу правової роботи, правової освіти, реєстрації нормативно-правових актів та легалізації об’єднань громадян міськрайонного управління юстиції К.М.ЯКИМЧУК.

— Катерино Миколаївно, розкажіть нашим читачам, як за останні роки в нашому суспільстві на законодавчому рівні вирішувалась проблема захисту прав дітей.
— Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини у 1991 році, і тим самим взяла на себе обов’язок виконувати норми цього документа шляхом ухвалення відповідних законів, серед яких можна назвати Закон України «Про охорону дитинства», що визначає охорону дитинства, як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і закріплює основні права дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.
Відповідно до положень Конвенції про права дитини, дитиною вважається кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо, згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (наприклад, у разі укладення шлюбу). Закріплені у законодавстві права можна поділити на особисті, політичні, соціально-економічні та культурні. Наголошуючи на особистих правах, ми насамперед маємо на увазі право дитини на життя і розвиток, громадянство, право на сім’ю, свободу слова, релігії та переконань, та, звичайно ж, про право на повагу до своєї особистості та на захист від будь-якого виду насилля.
На сьогодні в Україні існують такі загальнонаціональні програми як «Діти України», «Українська дитина в українській родині», які вирішують окремі питання реалізації прав дитини. Крім того, безпосередньо у Конституції (ст. 52) говориться, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом.
— Отже, які майнові права, згідно з чинним законодавством, мають неповнолітні?
— Необхідно сказати, що дитина може бути самостійним власником майна. Майно, яке батьки придбали для розвитку, навчання та виховання дитини (наприклад, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. І батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини у її інтересах.
Крім того, дитина віком від 14 до 18 років має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, та навіть самостійно укладати договір банківського вкладу, в подальшому розпоряджаючись цим вкладом на власний розсуд.
Що ж до конституційного права дитини на житло, то відповідно до положень Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка є членом сім’ї наймача або власника житлового приміщення, має право користування займаним приміщенням на рівні з власником чи наймачем. Крім того, неповнолітні діти мають право вселення в житлове приміщення до своїх батьків без попередньої згоди власника приміщення.
Також вітчизняне трудове законодавство встановлює право дитини на працю. Зокрема, закон дозволяє укладати трудовий договір з особами не молодше 16 років. Хоча у виняткових ситуаціях за письмовою згодою одного з батьків на роботу можуть прийматись особи, які досягли 15-річного віку, а у вільний від навчання час, тобто під час канікул, — і з 14 років. Необхідною умовою прийняття неповнолітніх на роботу також є наявність медичного висновку. Окремо необхідно зазначити, що діти, яким виповнилось 16 років, мають також право на зайняття підприємницькою діяльністю.
— Зрозуміло, що держава дозволяє молодим громадянам до досягнення ними 18 років набути певного професійного та трудового досвіду. А чи захищені ці категорії працівників, та чи мають вони якісь певні пільги?
— Чинним законодавством встановлений перелік пільг та соціальних гарантій у випадку працевлаштування неповнолітньої особи. По-перше, передбачається обов’язкова письмова форма трудового договору (тобто, наказ чи розпорядження власника про прийняття на роботу); по-друге, для неповнолітніх працівників встановлюється скорочена тривалість робочого часу (36 годин на тиждень — для працівників 16-18 років, та 24 години на тиждень — для працівників 14-16 років). При цьому заробітна плата буде виплачуватись їм у такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості робочого часу.
Необхідно зазначити, що неповнолітніх забороняється залучати до роботи у нічний час (з 22-ї години вечора до 6-ї години ранку), до надурочних робіт (понад встановлену тривалість робочого часу для даної категорії працівників), та до роботи у вихідні дні.
Певні пільги мають неповнолітні працівники і під час надання щорічних відпусток. Тобто, тривалість цієї відпустки становить 31 календарний день, і надається ця відпустка у будь-який зручний для особи час. Крім того, перша щорічна відпустка повної тривалості може бути надана неповнолітньому ще до закінчення 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві.
У більш сприятливих умовах перебувають юні працівники і під час прийняття на роботу, адже їм у жодному випадку не може бути встановлено випробувального терміну.
— Яка ж ситуація із звільненням таких працівників, чи існує якась встановлена процедура?
— Законом передбачено, що звільнення неповнолітнього працівника за ініціативи власника підприємства допускається лише за попередньої згоди профспілкового органу та служби у справах неповнолітніх.
Крім того, існує певний перелік підстав, серед яких: ліквідація, банкрутство підприємства, скорочення штату, недостатня кваліфікація працівника, незадовільний стан здоров’я, а також поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (наприклад, якщо неповнолітній працював на «декретному місці»), за наявності яких звільнення неповнолітнього допускається лише за умови подальшого працевлаштування.
Слід також зазначити, що батьки дитини мають право з власної ініціативи розірвати трудовий договір, навіть строковий, якщо вони вважають, що робота загрожує фізичному чи психологічному здоров’ю їхньої дитини та порушує її права.
— Ми знаємо, що важливу роль у належному вихованні дитини відіграють батьки, адже саме у сім’ї дитина отримує основні знання про правила співжиття, про моральні цінності. Які ж обов’язки, згідно з вітчизняним законодавством, мають батьки щодо своїх дітей?
— Хочу зауважити, що права та обов’язки батьків і дітей є взаємними, тобто закон передбачає умови, за якими право на утримання може виникати не лише у дітей, але і у їхніх батьків. Конституція України чітко визначає, що повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. І у даному випадку непрацездатність визначається не лише за критерієм стану здоров’я, але й за критерієм досягнення пенсійного віку.
Однак, до досягнення повноліття дитина перебуває на повному утриманні батьків, які зобов’язані не лише піклуватися про здоров’я дитини, але й створити всі необхідні умови для її повноцінного духовного та морального розвитку, забезпечивши, зокрема, здобуття дитиною повної загальної середньої освіти.
— Непоодинокі випадки у нашому житті, коли дитина залишається без батьківського піклування. Як же у такому випадку вона може реалізувати в дорослому середовищі свої майнові права?
— Саме для цієї мети в Україні функціонує інститут опіки і піклування. Слід наголосити, що опіка чи піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, які залишилися без батьківського піклування, та з метою виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей.
Відповідно до положень вітчизняного законодавства опіка встановлюється над малолітніми особами (до досягнення ними 14 років), які позбавлені батьківського піклування. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (14–18 років).
Говорячи саме про майнові права дитини, слід зазначити, що одним із основних обов’язків опікуна чи піклувальника є вжиття заходів щодо захисту інтересів (у тому числі збереження майна) своїх підопічних.
У більшості випадків опікуни чи піклувальники призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. Однак, якщо дитина постійно перебуває у закладі охорони здоров’я, навчальному чи іншому дитячому закладі, то функції опікуна чи піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.
Хоча слід наголосити, що встановлення опіки чи піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку із втратою годувальника.
Усі ми повинні створити світ, сприятливий для дітей — світ, у якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатися, де немає місця насильству, жорстокості, бідності та хворобам. Адже діти є найвищою цінністю кожного народу, і розбудова демократичної держави неможлива без сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов’язків, передбачених Конституцією та законодавством України.
— Дякую Вам за змістовну розмову.