Шановні працівники редакції «Шепетівського вісника»!
Звертаюсь до вас, як до земляків із Шепетівщини, яка була для мене колискою, але, на жаль, тут я проживала лише до 18 років.
Прошу надрукувати мого листа-звернення до моїх однокласників та сьогоднішніх школярів.
Місяці травень та червень завжди нагадують спогади із далекого минулого. Це період шкільних екзаменів, випусків — свят для кожного, хто навчався у школі. Цього року минає 60 років, як я закінчила Шепетівську школу № 3.
Дорогі однокласники! Ви до цих пір живете у моїх спогадах, приходите у сни такими, якими були 60 років тому.
Згадайте те минуле — післявоєнне. Воно було нелегким. Ручки, пера, чорнильниці, зошити із паперових мішків з-під цементу, із газет... Але було бажання вчитись. І в нашому класі були учні не тільки із Шепетівки, але й з навколишніх сіл, бо у селах не було середніх шкіл.
Із Судилкова до нашої школи ходили Анатолій Тітов і Василь Колесник, з інших сіл були Володимир Щадинський, Віктор Ковальчук, Петро Герасимчук, Марія Шимко та інші.
Неможливо все помістити в газетну статтю. Але я усіх пам’ятаю: і Миколу Лінку, і Марата Пінхосіка, і Жору Гаврилова, і Олеся Якобчука, І Бориса Сюська...
Думаю, що усі ми вдячні нашим вчителям за їхню працю, хоча, напевно, вони не дожили до сьогоднішнього дня.
Я пам’ятаю Розалію Людвигівну, Станіславу Йосипівну, Миколу Харитоновича, Галину Пилипівну — нашого класного керівника, директора школи Олександра Олександровича. Я вірю, що ви всі, як і я, згадуєте минуле.
Життя розкидало нас по світу. І доля по-різному склалася у нас, але ніхто із нас дванадцяти (саме стільки було у класі) не схибив у житті.
А де ти, дорога Маруся? Нас, дівчат, у класі було лише двоє. Я знаю, що ти стала вчителем української мови.
Звертаюсь до сьогоднішніх школярів. Ви — наша зміна, наша гордість, наша надія. Маєте усе необхідне для навчання, щасливого дитинства та юності, забезпечені найновішими досягненнями науки, техніки. Не витрачайте сили і час на дрібниці, на шкідливі захоплення. Пам’ятайте про рідну школу, вчителів. З роками усе минуле стає дорожчим, незабутнім. Будьте гідними синами і доньками нашої України.
Л.ФОРДЗЮН–САЛЮК, смт. Козова Тернопільської обл.