Кожна епоха народжує своїх героїв, лідерів, правителів... У кожного покоління свої моральні цінності, ідеали. Таке життя. Але існують істини, без яких ми не уявляємо свого існування. Однією із них є осмислення ролі, свого призначення на цій землі.
Найважливіша місія кожної жінки — стати матір’ю, берегинею сімейного вогнища. Багато у наш час затятих кар’єристок, які готові пожертвувати усім заради кар’єрного росту, навіть материнством. І це вражає, адже жінка — це, насамперед, мати.
Галина Григорівна Безкоровайна, жителька села Ленковець, виховує трьох дітей. Однак це не заважає їй бути успішною жінкою на роботі (працює заступником директора Ленковецької ЗОШ I-III ступенів) та уважною матір’ю вдома.

— Сім’я, — говорить Галина Григорівна, — найкраще, що є у житті. Вісімнадцять років тому я познайомилася з прекрасною людиною, життєлюбом — своїм майбутнім чоловіком Колею. Він був родом з Чотирбок і працював у Шепетівській дитячо-юнацькій спортивній школі тренером, а я вчителювала у Ленківцях. Невдовзі ми вирішили побратися і стали на весільний рушничок. Згодом народилося двоє синів та донечка Олечка.
Радості нашій не було меж. Ми хотіли, аби у нашій родині панувала гармонія, взаємоповага та любов. Тому виховували дітей на засадах чесності та порядності.
Але так сталося, що шість років тому мій чоловік трагічно загинув... Це був важкий для нашої сім’ї період. Я намагалася не опускати рук, адже виховувати дітей, ставити їх на ноги повинна була уже самостійно. Ярослав і Вася, як могли, допомагали мені по господарству, а Оля ще була зовсім маленькою.
Зараз Ярославу — 18 років. Він закінчив Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна та планує вступити до вищого навчального закладу. Хлопець хоче стати військовим фінансистом. Мені подобається його вибір. Адже надзвичайно важливо мати мету в житті, мріяти про щось і робити все, аби твоя мрія могла здійснитися.
Вася ще ходить до школи, йому — 16 років. Він займається спортом щодня по кілька годин. До цього його привчив тато. А ще порається по господарству: розводить кролів, торік навіть купив нутрії за власні кошти. Щоб їх придбати, він працював на жнивах. Я не знаю, як Вася усе встигає робити, адже обов’язків має чимало.
Олечка вже підросла і допомагає мені з хатньою роботою, миє посуд і прибирає. Дуже прикро, що я не маю багато вільного часу, який би присвятила дітям.
— Як би ви продовжили фразу: «Справжнє материнське щастя — це...».
—...бачити щасливими і здоровими своїх дітей. Бо коли добре дітям, то добре і неньці. Як говорить народна мудрість, дитина плаче, а матері болить.
— Галино Григорівно, а кар’єра і сім’я доповнюють одна одну?
— Безперечно, кар’єра і сім’я збагачують одна одну, але ні в якому разі не заважають. Для того, аби родина не стала перепоною для кар’єрного росту, потрібно вміло їх поєднувати. Адже кар’єра втратить сенс тоді, коли людині не буде з ким поділитися своїми досягненнями, планами на майбутнє.
Робота у школі вимагає чимало зусиль, енергії. Але я одержую від неї задоволення. Особливо приємно вчителю, коли його учні стараються, прагнуть більше дізнатися. Я люблю свою професію, а школа для мене це, взагалі, другий дім.
— Знаю, що ваші учні у вивченні німецької мови досягають гарних результатів.
— Так, зокрема, Аліна Петрук у 2007 році посіла третє місце в обласній олімпіаді, Вікторія Голуб у 2008-му стала призером II етапу конкурсу-захисту наукових робіт, а цього року посіла третє місце в обласній предметній олімпіаді. І це радує, бо в успіхах дітей є часточка і моєї праці.
— Звичайно, Вам доводиться нелегко: сім’я, школа...
— І не тільки. Я веду ще й підприємницьку діяльність, оскільки це справа, якою займався мій чоловік. І я її продовжую, бо пам’ять про нього надзвичайно дорога мені. Звичайно, доводиться працювати, як мовиться, у позаурочний час, вихідні дні. Я вдячна рідним, друзям, які постійно мені допомагають та підтримують. Адже один у полі — не воїн.
До речі, три роки тому з ініціативи голови товариства «Колос» Г.П.Токарєвої у Шепетівській дитячо-юнацькій спортивній школі провели змагання, присвячені кубку імені Миколи Безкоровайного. Дякую людям, які організували цей захід. Адже мій чоловік був майстром спорту СРСР з важкої атлетики, і мені приємно, що про нього не забувають.
— Дякую Вам за розмову, бажаю сімейного благополуччя, злагоди і затишку Вашій родині. Хай діти ростуть на втіху та радість Вам!