9травня 2010 року виповнюється 65 років знаменної дати-Перемоги нашого народу в Великій Вітчизняній війні. Мир прийшов до нас крізь ріки людської крові. Майже в кожній сімї війна назавжди забрали рідних і близьких. Нікому і ніколи не вдасться переписати трагічні сторінки війни. Схилімо голови перед подвигами наших батьків і дідів, усіх тих,хто вступив у смертельний двобій з ворогом-гітлерівським фашизмом - і у кривавій боротьбі відстояв честь, свободу і незалежність Вітчизни. Ще раз пригадаємо ті буремні роки.

Червень 1941 року. Місто Шепетівка жило мирним життям. Працювали промислові підприємства, колгоспи району закінчували косовицю. Військові частини, які дислокувалися на території міста та району,проводили бойові навчання. Проте в цьому, на перший погляд звичайному житті, відчувалася напруженість. Але життя є життя. Із Дніпропетровська в Шепетівку приїхав драматичний театр. По місту були розклеєні афіші. В школах закінчувалися екзамени і розпочалися випускні вечори. Студенти Шепетівського фельдшерсько-акушерського технікуму поїхали в медичні заклади області на практику.
22 червня була неділя . В парку культури і відпочинку грав духовий оркестр однієї з військових частин. Та несподівано загули гудки. По місту пішли чутки, що розпочалася війна. Біля 11 год. ранку в небі над містом з’явилося до 20 німецьких бомбардирувальників
З кожним днем в місті ставало все тривожніше,лінія фронту наближалася до Шепетівки. Під натиском німецьких військ Червона Армія змушена була відступати.
4 липня 1941 р. фашисти, сіючи на своєму шляху смерть і розруху, окупували м. Шепетівку (8 липня – Проскурів, 10 липня – К.- Подільський) .До 20 липня фашистські війська захопили всі населені пункти Хмельницької області. Захопивши Україну, фашисти створили рейскомісаріат на чолі з Еріхом Кохом для керування країною. Характерно, що рейхскомісаріат розмістився не в Києві , а в Рівному.. Цим фашисти намагалися показати, що мають намір керувати Україною, як колонією, і не збираються надавати їй будь-яку видимість автономії. Намагаючись знищити українську державність і національну свідомість, гітлерівці поділили Україну на 4 частини. Донбас, Харківщина, Чернігівщина, Сумщина були віддані під владу військовому командуванню. Територія між Південним Бугом і Дністром під назвою “Трансністрія” увійшла до складу Румунії, їй же були передані Буковина і Ізмайлівщина. 3 області західної України - Львівська, Тернопільська, Івано –Франківська були включені в так званий “Дистрикт Галичина”. Волинь, Поділля, Житомирщина, Київщина, Полтавщина, Запоріжжя і південні райони Білорусії були поділені на 6 округів на чолі з генерал – комісарами. Кам’янець – Подільська область входила в так званий генерал – комісаріат « Волинь - Поділля» на чолі якого стояв жорстокий кат і грабіжник українського народу, ярий фашист Шене. ( Генеральний комісаріат «Волинь-Поділля» був створений відповідно до розпорядження Гітлера в серпні 1941 року з штаб-квартирою в м. Рівне. Підпорядковувався рейхскомісару «Україна»).Генерал – комісаріат ділився на гебіти (округи) на чолі з гебітскомісарами. Гебітскомісаріати відповідно до розпорядження Гітлера були створені 20 серпня 1941 року. На території Камянець_Подільської (з 1954 року Хмельницької області) діяло 9 гебітскомісаріатів: Кам’янець - Подільський, Дунаєвецький, Ярмолинецький, Проскурівський, Летичівський, Старокостянтинівський, Антонінський, Ізяславський, Шепетівський. Гебітскомісаріати ділилися на райони, якими управляли районні господарчі управителі – крейсляндвірти і районні шефи (місцеві зрадники) На групу сіл призначався ляндвірт, який крім господарчих функцій відповідав також і за політичне становище довіреної йому території.. Місцеві ради депутатів трудящих були знищені, натомість були створені районні сільські управи на чолі із зрадниками. З перших днів окупації німецька влада шукала і знаходила спільників з числа місцевих зрадників. Для зрадників фашисти розробили текст присягового обов’язку: «Я, український доброволець, цією присягою добровільно віддаю себе в розпорядження Німецької Армії.
Я присягаю німецькому вождю і верховнокомандуючому німецької армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові.
Я урочисто зобов’язуюсь всі накази і розпорядження моїх начальників виконувати , а також усі військові , державні і службові справи суворо держати в тайні і цим самим вірно і віддано служити німецькій армії і одночасно своїй батьківщині. Мені ясно, що я після своєї присяги підлягаю усім німецьким військовим дисциплінарним стягненням.
Кінець моєї служби як українського добровольця визначає німецька армія».
Мешканцям краю нічого не залишалося, як з тривогою чекати подальшої долі. Війна поламала життя раптово і жорстоко, поділивши його чіткою межею на «до війни» і « під час війни» . Важкий час наступив для шепетівчан. Всюди їх чекала смерть від кулі окупанта. Смерть за ходіння по вулицях у вечірній час, смерть за саботаж, смерть за допомогу військовополоненим. Часто в багатолюдних місцях, особливо на базарі проходили облави, які нагадували полювання на людей. Всіх, хто потрапляв під руку, фашисти направляли в “трудовий табір”. Там примушували працювати по 20-22 години на добу,не даючи при цьому ні грама хліба. Знесилених каторжною працею і голодом людей, фашистські звірі вивозили на західну околицю міста і розстрілювали. Розстрілювали цілими сім` ями. В центрі міста влаштували гетто, для цього три паралельні вулиці старої Шепетівки по 4 квартали огородили колючим дротом. В газеті “Сталінська правда ” від 14 січня 1944 року писалося, що гітлерівці вивозили на розстріл людей з оркестром, щоб заглушити голоси своїх жертв. Коли по Шепетівці йшла машина з оркестром , весь люд розбігався в різні сторони.
Гітлерівці ввели велику кількість різних податків. Подолян змушували платити за дім, двері, домашніх тварин (котів, собак).Незалежно від того, є корова чи ні ,потрібно було здати 600-700 літрів молока або сплатити податок. Був введений подушний податок –120 грн. за чоловіка, 100-за жінку. Такі ж ціни були на собаку і кота. Крім офіційних аналогів, йшов прямий грабіж народу. З перших днів окупації забирали корів, свиней, птицю, продукти.
Це був загальний фон “нового порядку ”. Суть його була в тому, щоб з допомогою жорстокості і терору залякати радянських людей, перетворити їх у рабів фашистської Німеччини. Фашистами були створені каральні органи, функції яких були формально поділені,але фактично всі вони займалися політичним наглядом за населенням. Вищим каральним органом була політична поліція СД, яка знаходилася в безпосередньому підпорядкуванні гестапо. Гестапо і СД знаходилися по вул. Славутській (напроти міліції, там, де в даний час розташований бар «Юність»).По цій вулиці ходили гестапівці, одягнені в цивільний одяг. Справи так званих «карних злочинців» розглядала окружна кримінальна поліція. В містах і районах , крім німецької жандармерії , існувала так звана українська поліція з числа місцевих жителів. Вона мала офіційну назву «шуцманшафт», а поліцаїв називали « шуцманами».
Гебітскомісаріат розташовувався в Будинку офіцерів. Шепетівський гебітскомісар Ворбс проживав на території артбази з охороною , там же була школа шпигунів «унтернемцепелін», школа абверу адмірала Канаріса.
В першу чергу німці взялися за «чистку тилу» від ненадійних та політично-шкідливих елементів. Під цю марку підходили: радянсько-партійний актив, комсомольці,інтелігенція, керівники підприємств та колгоспів, працівники міліції. З допомогою місцевих зрадників німці виловлювали людей зазначених вище категорій. Було організовано стеження за всім мирним населенням. Ряд проведених заходів обмежував пересування населення з одного місця в інше:селяни повинні були щодня ходити на роботу і реєструватися. Щоб піти в інший населений пункт,потрібно було брати дозвіл у влади. Було встановлено комендантську годину « для українців-від 6 до 21 години за німецьким часом; для жидів і поляків-від 6 до 20 години, «всі жиди мусять носити на правому рамені білу опаску із блакитною зіркою Давида…
За невиконання наказів підлягає кожний воєнному судові» (стиль написання оголошення збережено) .
З перших днів окупації фашисти почали знищувати єврейське населення. . Першу каральну акцію фашисти провели 27 липня 1941 року. По місту було розклеєно черговий наказ коменданта: « усім особам єврейської національності 28 липня о 10-й годині ранку прибути на площу біля старої поліклініки.» Ще не було й 9-ї ранку, а з усіх вулиць , що виходили до старої поліклініки, почали сходитися євреї. Фашисти їм оголосили, що для наведення порядку їх ( в першу чергу самих здорових і сильних), переселяють на нове місце .Підігнали машини. Не обійшлося і без обдурених. Із цікавості сіли на машини і декілька не євреїв. За Шепетівкою, в лісі всіх розстріляли.. Тих євреїв , що залишилися в Шепетівці, переселили в гетто. Другий масовий розстріл відбувся 25 червня 1942 року . На територію «гетто» вїхали 8 бортових машин За командою начальника Шепетівської служби безпеки Графа розчинилися ворота і від них повільно рушила легкова «татра» з відкритим верхом, набита гітлерівцями. За п’ять кроків від машини ступав равін, за ним через два кроки –колона. Навколо колони - поліцаї зі зброєю напоготові. Замикала колону теж «татра» з відкритим верхом. У колоні п’ять поколінь приречених - 824чол. Їх було розстріляно на Новоград –Волинському перехресті.
Серед зрадників в Шепетівці «прославився» своїми кривавими злочинами Болеслав Ковалевський (Болько, як на нього казали в місті).
З показань свідка Котик Ганни Микитівни: «Влітку 1942 року,в день масового розстрілу громадян єврейської національності, я зустріла приблизно о четвертій годині дня Ковалевського Болеслава біля своєї криниці. Він їхав на велосипеді й зупинився напитися води. В цей час я брала воду. Коли підійшов Ковалевський до криниці, то я побачила у нього на одежі плями крові, плями крові були й на обличчі…» (Кримінальна справа №8, арх. Спр. 25883, том 1. стор. 106-107.)
Ненадовго опустів табір. Сюди привезли євреїв з Шепетівського і Полонського району, їх розстрілювали 6 вересня 1942 року, і 10 вересня 1942 року. Особливо по звірячому розправлялися окупанти з партійними та радянськими працівниками, активістами, партизанами та їх родичами.
Фашисти організували в місті концтабір для військополонених в районі третього містечка і прилеглих вулиць . Режим встановлений тут, перевершував усі знущання, про які ми знали досі. Для розправи з військовополоненими фашистські звірі використовували спеціально видресируваних собак, яких зграями пускали в табір. Військовополонені перебували в особливо жахливих умовах. На добу їм видавали 1 літр баланди з просяного чи гречаного лушпиння, розведеного в теплій воді без солі. Хліб давали з солом’яного борошна і зернових відходів.(150 гр. на добу). Картоплю чи буряк кидали в їжу нечищеними , брудними. Від такого харчування люди перетворювалися на скелети, живі трупи. Босі, роздягнуті, голодні, хворі , поранені в розбитих бараках гинули щодня. Померлих від голоду і роздертих псами людей німці відвозили і закопували у заздалегідь підготовлених котлованах. В таборі було закатовано понад 20000 чол.
Ось що пишеться про масові розстріли гітлерівцями населення м. Шепетівки в газеті «Червона зірка»№ 36 від 12 лютого 1944 року:
« На північно-західній околиці міста в трьохстах метрах від перехрестя шосейних доріг Шепетівка-Славута і Шепетівка-Новоград-Волинський в довгих широких котлованах зариті тисячі по –звірячому вбитих радянських людей. Німецькі недолюдки мордували і знищували радянських людей за планом, який із садистською жорстокістю здійснював фашистський окружний комісар Ворбс….
Але ніякі драконівські міри , що застосовувалися німцями, не могли зламати духу радянських людей.» З перших днів окупації в Шепетівці виникають і активно діють підпільні групи. Про дії підпільних груп в перші місяці окупації свідчить розпорядження Шепетівського гебітскомісара: « 7 листопада невідомими особами були розповсюджені відозви проти німецької держави. Якщо подібні ворожі німецькій державі дії повторяться, відповідальним буде населення даної місцевості.
При кожному повторенні цього було взято двадцять заложників , які через 3 дні будуть розстріляні, коли винуватці не будуть виявлені та віддані поліції.
Закликаю населення округи до активної співпраці по відбудові України та виявленню всіх підбурювачів і саботажників.»
В цей же день 8 листопада було видане ще одне повідомлення Шепетівського гебітскомісара: « Поліцейський суд військового часу , який відбувся 8 листопада 1941 року, присудив 13 осіб до смертної кари через розстріл за такі злочини:
1. Саботаж німецької державної залізниці.
2. Відмовлення від праці та заклик інших до відмовлення від праці.
3. Зрада та шкідництво по відношенню до української народності колишніми працівниками та комісарами НКВС.
4. Шкідництво по відношенню до німецьких збройних сил.
Вирок в цей же день було виконано.
В задимленій боями, засліпленій горем і вогнем Шепетівці встановлювався «новий порядок» Шепетівка вже в той час була великим залізничним вузлом , це зумовило ще більш жорстокий окупаційний режим. . Уже в перші місяці окупації в місті з’явилися підпільні групи, які з кожним днем поповнювали свої ряди і розгортали діяльність. Організаторами таких груп були переважно колишні військові, які повернулися в місто, потрапивши в оточення. Одну з підпільних груп, а з часом і весь підпільний рух очолив директор Шепетівського лісозаводу О. А. Горбатюк. Спочатку в підпільну групу крім Горбатюка входило лише декілька робітників, в жовтні 1941 року їх було вже 10, наприкінці 1941 року підпільна організація нараховувала в свої рядах 30-40 чол. Остап Андрійович мудро і обережно створював підпілля. Кожного підпільника він навчав конспірації, умінню збирати розвідувальні дані, проводити диверсії. Наприкінці 1941 року підпільники знайшли друкарські машинки , це дало можливість швидко тиражувати листівки. З січня 1942 року почала діяти підпільна група в міській друкарні. Члени її поставляли підпільникам різні службові бланки, друкували листівки. В той же час активізувалася робота по збору зброї, боєприпасів, засобів для проведення диверсійної роботи. Підготовлювалися явочні квартири, підбиралися надійні люди. В зоні особливої уваги була залізниця, табір військополонених і їх контора, де добувалися бланки посвідчень, німецькі гарнізони, гестапо, СД, кримінальна поліція, гебітскомісаріат, засоби зв’язку. Німецькі солдати приводили групи військовополонених на роботу на територію лісозаводу і у О. А. Горбатюка та підпільників була можливість влаштовували втечі військовополоненим, переховуючи їх на явочних квартирах Трухан Ганни, Марії Павлюк, Людмили Голецької та інших ,де їх відгодовували , забезпечували документами, влаштовували на роботу по новим документам або відправляли в партизанський загін. В квартирі Стахурських лікувалися важкохворі військополонені, а через певний час їх також відправляли в загін. Так були врятовані з табору багато людей , серед них в майбутньому командири партизанських загонів Музальов Іван Олексійович і Логутенко Степан Сергійович. Особливо діяльність підпілля активізувалася в кінці першого року окупації, що було пов’язано з створенням в Славуті міжрайонного підпільного центра на чолі з доктором Михайловим Федором Михайловичем.
14 червня 1942 року А.З. Одуха організував вихід групи підпільників із Славутського «Гросс-лазарету» .До них приєдналися і військовополонені, які під виглядом хворих переховувалися в інфекційному та інших відділеннях лікарні. Цей день пізніше було вирішено вважати днем створення партизанського загону ім.. Михайлова, який до кінця 1943 року розрісся у велике партизанське з’єднання .
Непоправного удару зазнало антифашистське підпілля влітку 1942 року. З допомогою підісланих провокаторів окупантам вдалося натрапити на слід підпільної організації. Про арешт учасників підпільної групи лікарні та її керівника Михайлова Ф.М. начальник поліції безпеки СД м. Рівне надіслав в Берлін повідомлення такого змісту: «У Славуті вдалося ліквідувати банду заколотників з числа інтелігентів, очолювану головним лікарем тамтешньої лікарні Ф.М. Михайловим. Всього було заарештовано 15 осіб.
Після смерті Ф. Михайлова загальне керівництво в Славуті, Шепетівці та інших районах півночі К-Подільської області здійснювалося командуванням Славутського партизанського загону ім.. Михайлова. Керівництво Шепетівським підпіллям загін здійснював через своїх повноважених Музальова Івана Олексійовича(пізніше командира Шепетівського партизанського загону, Героя Радянського Союзу) і Нішенко Івана Савелійовича.(пізніше заступника командира по розвідці Кам’янець -Подільського партизанського зєднання ім.. Михайлова). В Шепетівці підпільними групами керував підпільний комітет на чолі з Горбатюком О. А .Перед шепетівським підпіллям були поставлені завдання:
- нанесення ударів по всі транспортним артеріям, знищення ворожих ешелонів ;бойової техніки і ворожої сили;
- паралізація виробництва і заготівель сільськогосподарської продукції;
- морально-політичний розклад власівських , козацьких та інших формувань;
-організація втеч військовополоненим і відправка їх в партизанські загони;
-зрив міроприємств окупаційної влади по відправці радянських громадян в Німеччину;
-боротьба з ворожою політичною агітацією шляхом правдивого роз’яснення політики і мети фашизму;
-проведення розвідки передислокації німецьких військ.
Для виконання перерахованих завдань було організовано 12 груп. Групи постійно мінялися як в кількісному складі, так і в відношенні завдань, які виконувалися. Як правило, не тільки члени, але й керівники груп не знали складу інших груп. Групи працювали, виходячи з ситуації, часто проявляючи ініціативу.
Шепетівські підпільники провели багато сміливих диверсій:вивели з ладу літєйний завод, розброїли 4 поліцейських дільниці, організували напад на склад зброї, підірвали міську пошту,радіовузол. Найактивнішу участь в цих операціях приймав Станіслав Швалленберг. Певний час він після втечі з німецької армії переховувався в Шепетівці у А. Павлюка, потім у Л. Голецької. Підготувавши документи, підпільники перевели його на явочну квартиру О. Г. Рахлінського в с. Романіни Славутського району ,певний час він допомагав Славутським підпільникам в організації диверсій. Станіслав Швалленберг зник. По новим документам зявився вчитель німецької мови Іван Шульга, потім унтер-офіцер Реслер, Фельдфебель Майєр, лейтенант Штампф…
З бойової характеристики на бійця партизанського загону ім.. Михайлова К-Подільської області Швалленберга Станіслава: «В лютому 1942 року Швалленберг зв’язався з підпільною організацією партизанського загону ім. Михайлова. За час перебування в загоні він виявив себе як стійкий і мужній боєць за слов’ян. Швалленберг особисто добував відомості про ворога , які забезпечували проведення успішних бойових операцій без втрат. Займаючись диверсійною роботою, він підірвав 5 ешелонів противника,, спалив дивізійний продовольчий склад в м. Шепетівці, знищено 6000 тон продовольства. Вивів 30 військовополонених, з якими забрав склад зброї… Дисциплінований, сміливий і рішучий в бою».Комісар з’єднання партизанських загонів Кузовков.
За активну участь в партизанському русі на Україні Указом Президії Верховної Ради СРСР він був нагороджений Орденом ЧервоноЇ Зірки. Керівники партизанського руху К-Подільської області рекомендували центру його, як прекрасного підпільника і партизана. С. Швалленберга відзивають в центр на навчання, де він проходить спеціальну підготовку і 29 жовтня 1944 року його закидають в тил ворога на тимчасово окуповану територію Польщі. Він встиг повідомити короткою радіограмою в Москву про своє успішне приземлення «Приземлився поблизу м. Беутен в районі Піліци. Скрент» Це був його псевдонім. Видав його зрадник.
Та наприкінці 1942року поліція і гестапо активно шукають підпільників. Особливо репресивні міри розпочалися в 1943 році. Багато підпільників підпало під арешт, частина з них була повішена, частина розстріляна, декого за відсутністю доказів було відправлено у Німеччину. Стійкість підпільної організації можна пояснити тим, що більшість груп не були зв’язані між собою,керівники груп знали лише О. Горбатюка, чи І. Нішенка, чи І. Музальова. Нішенко Іван Савелійович крім керівництва займався ще й контррозвідкою,виявляв зрадників, перевіряв людей, які були в підпіллі. Надто велика загроза нависла над Шепетівським підпіллям, коли з Славути в Шепетівку приїхав Нейман. Через деякий час він- начальник кримінальної поліції . Підпільники попали в надзвичайно складні умови, багатьох Нейман знав в обличчя. Горбатюк попередив і вивів в ліс ,де формувався партизанський загін, більшість своїх людей, а сам не встиг. Його схватив Нейман і по звірячому замучив під час допитів. Крім О.Горбатюка фашисти схопили підпільників : Мендзелевського, лікаря В. Яворського. Мендзелевського розстріляли, а В.Яворський покінчив з собою в камері…. З кримінальної справи № 8 Ковалевського Болеслава Івановича, шепетівського ката( архівна справа 25883 т.1 стор 60) Свідок Зіненко Олексій: Приблизно в лютому чи березні 1943 року Ковалевський заарештував колишнього військового лікаря Яворського Василя Васильовича, який мав зв'язок з партизанами, і привів його в жандармерію. О другій годині дня я побачив Яворського побитого, закривавленого. Він відповів, що бив його Ковалевський , і щоб я це запам’ятав. Того дня В. Яворський повісився в камері.» Підпільники намагалися знищити Неймана. На виконання цього завдання пішли І.Музальов,І. Петров і з групи Вальчука Письменний . Під час обіду зайшли в квартиру Неймана, та його не застали. Підпільники знищили зрадника Примака, заступника начальника кримінальної поліції.
В лютому 1944 року Неймана зловили в районі Волочийська і відправили в Шепетівку, де протягнувся кровавий слід його злочинів… Приговорили його до смерті через повішання.
Після арешту Горбатюка підпільна організація залишилася без керівника. Серед підпільників найбільш виділялися І .О. Музальов та І.С. Нішенко., вони й стали фактичними керівниками Шепетівського підпілля. У боротьбі з ворогом і І.О. Музальов і І. С. Нішенко проявляли виняткову винахідливість та мужність. Після загибелі О. Горбатюка,Василя Яворського, Адама Павлюка ( в с. Білотин Славутського району) ,рятуючись від фашистів, в ліс пішло багато шепетівських підпільників. Підпільний обком весь час нагадував А.Одусі І комісару Г.Кузовкову :підтримувати зв'язок з Шепетівським підпіллям і збільшувати силу удару по залізній дорозі в районі м. Шепетівка. А. З. Одуха визвав в загін І. Музальова і І.Нішенко, щоб порадитися по питаннях зміцнення підпільних груп. Після їх доповіді вирисувалася надзвичайно важка ситуація: знищена підпільна група Яворського, загинули лікарі : Карпусь, Тагієв, Богун. С. Макаров вивів людей, які залишилися, в загін. Знищена група Горбатюка, люди , що залишилися, пішли в загін. Найбільш досвідчені підпільники з групи В.Ніколаєнко також були вимушені перейти в ліс. В поліції з підпільників залишилися тільки Ващенко І Гук, всі інші в лісі. Перестала діяти підпільна група типографії . А коли Грицівський партизанський загін був оточений і розбитий, Логутенко Степану було доручено зібрати залишки о загону і вийти в ліс. У вересні 1943 року на базі партизанського загону ім.. Михайлова розпочалося формування нового з’єднання, командиром якого було призначено Антона Захаровича Одуху. В складі з’єднання ім.. Михайлова були партизанські загони: партизанський загін ім. Кармелюка під керівництвом Степана Сергійовича Логутенка; партизанський загін Шепетівського району під керівництвом Івана Олексійовича Музальова. Крім цього були у з’єднанні були партизанські загони Ізяславського району, та Ляховецького району нашої області.
В цей час фашистське командування величезне значення придавало Шепетівці, як великому залізничному вузлу, через який постійно перекидалися резерви на фронт, тому перед з’єднанням Одухи А. З .було поставлене завдання : «в загальному плані дій ви виконуєте одне з основних завдань, головне в якому: діючи всіма силами шляхом диверсій і засад з метою знищення техніки і живої сили ворога створити нестерпні умови роботи залізничного вузла Шепетівки».
Партизанський і підпільний рух в цей час перетворився на загальнонародний. Місцеве населення підтримувало їх, допомагало продуктами, поповнювало ряди месників.
Шепетівська земля гордиться внеском своїх земляків у перемогу над фашизмом в роки Великої Вітчизняної війни. В Славутських, Шепетівських лісах та на Ізяславщині в роки фашистської окупації піднялося на боротьбу з ворогом населення даної місцевості і , якщо інші партизанські загони і з’єднання на Україні формувалися спеціально закинутими на окуповану територію групами десантників, то в наших краях партизанський рух виник стихійно, за велінням серця, за покликом душі. Багато партизанів за бойові заслуги перед Батьківщиною представлені до високих урядових нагород, втому числі 14, які особливо відзначились в боях з німецькими окупантами,представлені до найвищої нагороди –присвоєння звання Героя Радянського Союзу. За доблесть і героїзм , за заслуги в справі розвитку партизанського руху в К-Подільській області Одусі А. З. було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. За безстрашність , героїзм і відвагу звання Героя Радянського Союзу отримали керівник партизанського загону Музальов І. О. і командир диверсійного батальйону партизанського з’єднання ім. Михайлова М.І.Летров.
1418 днів і ночей продовжувалася Велика Вітчизняна війна. Кожна 6 людина загинула на Україні. 17 держав Європи зуміла підкорити фашистська Німеччина, а завоювати Радянську країну не вдалося. Перемога дісталася нашому народу дорогою ціною-більше 50 млн. загинуло під час війни.

Науковий працівник музею М. Островського Ревіна Л.А.