Срібляста “Тойота раф-4” мов норовливий кінь підстрибувала на вибоїнах дороги. За рулем авто сиділа експерт з розвитку громади у Городоцькому районі Лариса Трачук, поряд - Волонтер Олександр Супрун. Обоє подорожніх працювали в проекті “Створення корпусу Волонтерів для сільських громад України”, який фінансується Агенцією США з міжнародного розвитку. Вони поспішали у Великий Карабчіїв де на 14 годину мали зустрітися з Миколою Сасом. Не помилюсь, як скажу, що кожен третій українець чув про цього дивака, який обладнав собі житло на дереві на 17 метровій висоті.

Пан Микола чекав їх на дорозі. Машину залишили на узліссі і пішли за господарем до лісу.
По дорозі Микола розповів їм про рідкісні рослини які ростуть в лісі. Поки йшли, а йти довелося близько кілометра, нахилявся до кожної квіточки і любовно пестив рукою. А вони радісно усміхалися йому у відповідь. Рослини, як люди, відчувають добре відношення.
Пан Микола біолог, викладає біологію у місцевій школі. А ще він альпініст і підкорив не одну гірську вершину. Увесь Кавказький хребет обійшов, вірніше, облазив!
Підійшли до величезного крислатого дерева де на 17 метровій висоті було його житло.
“У гості не знаю чи запрошувати, бо хто знає, чи згодитеся піднятися”, -чи то запитав чи запропонував господар.
“А чому б і ні?! - засміялася пані Лариса. - Скільки кілометрів їхати до вас і не побувати у вашій господі!..”
Микола потягнув за мотузку і десь згори додолу впала мотузкова драбина. Він швиденько піднявся наверх. Лариса теж не відставала: хоч і лячно було і незручно, але сама напросилася! Пан Олександр залишився на землі.
Нарешті відчула під ногами тверде покриття. Це був перший дощатий майданчик. Далі сам будиночок розміром 4х5 метрів. В кімнаті ліжко, грубка, яку господар сам змайстрував (до речі, все змайстровано його руками). А далі тераса зі столиком і лавкою. А які чудові краєвиди відкриваються з вікна та ще з тераси! А що тут дивного — це те саме, що ти стоїш на шостому поверсі будинку.
Після фотосесії (яка жінка не любить щоб її сфотографували, нехай і на 17 метровій висоті?!) спустилися донизу.
А господар уже розповідає про норвежців які приїздили до нього багато років тому. Стоять під деревом і чекають, що зараз перед ними з'явиться лісовик з бородою, зарослий, небритий, немитий... Аж тут злазить з дерева чоловік у темному костюмі, білій сорочці, з приємним запахом чоловічого одеколону.
Всі розгубилися... Не знають що казати. А особливо перекладач англійської: щось почав плутати. Пан Микола заговорив на англійській мові та не з гірше самого перекладача. Той зовсім знітився. Отак і спілкувалися далі між собою гості з господарем, а перекладач знічено стояв осторонь.
“А хочете, покажу річку? Тут такі чудові краєвиди!- і вже побіг з гори. Лариса ледве встигала . Поки дійшла до води (вірніше сповзла, бо босоніжки ковзалися по мокрому, пісок муляв ноги) пан Микола встиг скупатися і виглядав свіжим і молодим. Хто повірить, що йому 49 років!
Місцина була дійсно чудова! Річка аж виблискувала на сонці, кожна хвилька сяяла сріблом, голубе небо відбивалося у воді. Геть хмарки можна було порахувати, які, здавалося, плавали по річці! Сонечко яскраво-гаряче, повітря тепле нагріте, але з річки віє легкою прохолодою. А навкруги кущі густі зелені, кожна гілочка ніжно тріпоче і тягнеться до тебе привітати. А маленькі ніжні листочки радісно торкаються твоєї руки. Враження, ніби ти у раю!
Тож, побувавши в такому місці, уже не дивуєшся, чому пан Микола живе на дереві. І питань нерозумних йому не задаєш. Розумієш — він все це любить понад усе. Це його життя, його вибір. Саме у спілкуванні з живою природою черпає сили і наснагу.
Бувало, зранку нездоровий, температура, всього трусить. До вечора - як рукою все зняло.
А що ми робимо? П'ємо ліки, кутаємося в теплий одяг, залазимо під ковдри... А нам не легше... А як може бути нашому організму добре, коли ми йому ще наганяємо температуру? Він і так не дихає киснем, перевтомлений...
У ліс потрібно йти, до природи... Як нам не вистачає отакого простору з водним плесом, зеленими деревами та кущами, пахощами лісових трав, дзвінким співучим джерельцем чистої як сльоза води!..
Назад поверталися бадьорі, з напрочуд гарним настроєм. Пан Олександр залишився в селі — він Волонтер і його місце серед людей. Має плани зустрітися з селянами і попрацювати над написанням проекту. Вчора був на тренінгу в Грицеві, який на замовлення ГО Фонд “Стара Волинь” проводили ІСАР “Єднання” в рамках проекту “Сільським громадам — гідне буття” тож по гарячих слідах треба писати. Термін подання проекту — 15 червня цього року.
Розслаблятися немає коли. Ідей багато, але яку селяни підтримають ще не знає, у них своє бачення. І проблем досить... Як подумати, то можливо усіх фондів не вистачить їх вирішити! А можливо щось цікаве пан Микола підкаже?!..
А Волонтер для того, щоб прислухатися до громадської думки і допомагати громаді у вирішенні питань. А ще допомогти згуртуватися і повірити в свої сили. Кажуть, гуртом і батька добре бити... Отож гуртом вирішувати любу проблему легше. А ще потрібно вчитися залучати кошти в село, самі вони не прийдуть і манна небесна на голови селян не впаде — потрібно писати проекти. На реалізацію цікавого проекту гроші дадуть і свої, і європейці, і американці... Тоді і кошти будуть! Пан Олександр свято в це вірить, тому і у Волонтери пішов. Сам навчився і людей вчитиме.

Информеры для вебмастера