Каталог фірм, організацій та підприємств міста Шепетівки

На долю багатостраждального українського народу випало чимало горя і поневірянь. Та за чисельністю людських жертв з українським Голодомором може зрівнятися хіба що подальше воєнне лихоліття. Хоча порівнювати антигуманну політику тодішнього радянського керівництва (насильницьку колективізацію на селі, розкуркулення добропорядних громадян, свідоме штовхання людей на голодну смерть, руйнування родин у мирний час) з неминучими людськими втратами у воєнний час — щонайменше недоречно.

Іван Максимович повернувся із зустрічі, що її організувала сільська рада. Він, інвалід війни, розповідав школярам про свої воєнні походеньки (саме так жартома називав роки, коли відстоював мир для нинішніх поколінь). Пожартував, а у самого біля серця защеміло й рука, якої давно немає (куля ворожа постаралася), заболіла. Розказує всякі кумедійні випадки з далеких часів, а натомість хочеться сказати, що неймовірно важко було, що двадцятирічним хлопцям, а то й молодшим, найбільше хотілося до рідної хати, під мамине крило та на вечірню вулицю, де збиралася молодь й гуляла під нічним небом до ранку. Як у кожній молодості... Але ні. Розповідає тільки приємне для слуху. Сміються діти, перепитують, думають, що дід Іван на старості з глузду з’їхав. Правда, ветеран те добре відчуває, але стоїть на своєму.

Олена навшпиньки переступила поріг дитячого притулку. Трохи постояла перед входом, зупинилася поглядом на веселій і теплій назві закладу — «Малятко», наказала серцю вгамуватися, а воно, розтривожене, ніяк не піддавалося. Скільки дитбудинків об’їздила, скільком дітям зазирала у вічі і, бачачи у кожному погляді благання й надію, потім мучилася докорами сумління. Як же ж брати тебе, дитино, коли душа мовчить? Невже і тут не зможе відшукати ту (хотіла тільки доньку), щоб зразу відчути її своєю, рідною.

Оксана летіла додому на крилах. Відрядження закінчилося трохи раніше, тож вона махнула рукою на заздалегідь куплений квиток і подалася. Василеві нічого не сказала, хоч і телефонував напередодні: нехай буде сюрприз!

Він змінився. Пам’ятаю його у білосніжному халаті лікаря, завжди підтягнутого, підкреслено галантного й ввічливого. Ніхто, хто бував у Олексія на прийомі, ніколи не нарікав на неуважність чи непрофесійність цього спеціаліста.

- Я тебе просив подумати перед тим, як заміж вискакувати. Повір мені: життя прожив, то знаю більше. Але ж ні! Ви – молоді, розумніші. Так, принаймні, самі вважаєте. А коли дійде до справжнього життя й до проблем, руки опускаєте і до тата – за порадою.

Світанок зустрів прохолодою, обійняв за плечі вологими руками, дмухнув в обличчя свіжим вітерцем. Ліна аж задихнулася від життєдайного повітря, тріпнула неслухняним, кольору соломи, волоссям. Різко зупинилася від несподіванки, коли з-за дерева посеред парку, яким щодня поспішала на роботу, її гукнули.

Ти мене залишаєш?! – голосила Галина. – Що ж я без тебе робитиму?! Хто город виоре? Кого буду просити, картоплю посадити? Ти ж знаєш, що ходити по білому світі не можу...

Листопадова віхола для шепетівських дорожників — як перший екзамен. І складають його на початку кожної зими.
Ось і того пам’ятного надвечір’я начальник філії Облавтодору Віталій Яцух продовжив робочий день і собі, і підлеглим — від головного інженера до робітників кожного з п’яти дорожно-ремонтних пунктів (ДРП). Метеозведення застерегло: перший сніг — то небезпека на асфальтових трасах. Для майстрів доріг найголовніше — вберегти оті стрічки-серпантини від міцних обіймів ожеледиці, застерегти моторизованого подорожнього від можливого лиха, забезпечити йому щасливу дорогу.

З перших хвилин знайомства з цією молодою жінкою виникає відчуття, що знаєш її дуже давно, настільки Тетяна відкрита і щира. Вона говорить про буденні речі невимушено і переконано. У її словах і думках немає фальші. Саме це, на мою думку, відразу приваблює до Тетяни знайомих, колег, друзів. Ясний погляд сірих очей, оптимізм і віра значать у наш час немало.