Каталог фірм, організацій та підприємств міста Шепетівки

У наш державний дім прийшло велике горе: уже вкотре стихія завдає непоправної шкоди населенню західних областей України. А нинішнього літа її удари виявилися найпотужнішими за всю історію. Біль і скорботу викликають змиті потопами «великої» води людські оселі, зруйновані школи, дитсадки, дороги і мости. Загинула худоба, як мовиться, пішов за водою вирощений урожай. Тисячі людей залишилися без картоплі та іншої городини. Та найстрашніше те, що є жертви, зокрема, і серед дітей.

Обіцянки завжди солодкі, та невимовно гірко стає, коли вони не виконуються. Особливо тими особами, кому доручено керувати державою, чиї талант і зусилля мали б примножуватися для зміцнення країни, поліпшення народного добробуту, а не слугувати власним інтересам та інтересам наближених.

Отже, один із «заморожених» воєнних конфліктів на планеті, як мовиться, несподівано «розтанув». Від надмірної температури грузинського темпераменту. Так чи інакше, а восьмого серпня нинішнього року війська Грузії перетнули кордон Південної Осетії, взяли штурмом столицю Цхінвалі та фактично стерли з лиця землі низку населених пунктів території, яка раніше входила до складу Грузинської РСР.

Як на мене, російська влада, після того, як перестав існувати СРСР, поводить себе не зовсім зрозуміло. На словах бажає добра тим країнам, тим народам, які здобули свою незалежність, а насправді намагається і сьогодні поширювати свій вплив на них, в окремих випадках навіть зазіхаючи на території колишніх союзних республік. Росія прагне схилити інші народи до покірності, у протилежному разі застосовує випробувану «зброю» — нафтогазовий шантаж. Особисто мені керівництво Кремля нагадує артиста, який працює на сцені з ляльками: смикаючи за мотузки, він, таким чином, підкорює ці ляльки своїй волі.

І знову серпанковий світанок подарує нам державне свято — День незалежності. Замайорять на площах, у центрі міста, біля установ і організацій жовто-блакитні прапори, пройдуть урочисті зібрання з нагоди свята. Найшанованіших людей Шепетівщини вітатиме з високих трибун міська і районна влада. А увечері в зоряному небі спалахне яскравий святковий салют, що принесе радість і дітям, і дорослим.

Імперію розвалюють не окремі особи, а фактор обставин. Російські шовіністи звинувачують у розпаді СРСР не лише Михайла Горбачова, а й інші міжнародні сіоністські організації.

Правду кажуть, що спільне лихо може примирити між собою навіть найлютіших ворогів. Тим більше, українських парламентарів, які аж ніскільки не є ворогами один одному — просто приналежність до різних партійних угруповань змушують їх в силу об’єктивних і необ’єктивних обставин зас-відчувати свої ідеологічні принципи, демонструючи таким чином розбіжності. А це не завжди спрацьовує на користь державницьким інтересам, суспільству в умовах постійної боротьби за владу, довготривалих (подібне спостерігається хіба що в Україні) перевиборних перегонів.

Незважаючи на чисте фіаско, яке зазнали опозиціонери при спробі провести історичну акцію у сесійній залі останнього парламентського робочого дня — виявити вотум недовіри чинному уряду, а точніше, колективними зусиллями відправити його у відставку, — вони готові довести свою справу восени. На їхнє переконання, нинішній уряд таки має поступитися місцем іншій команді.

Думаю, що не помилюся, коли висловлю свою думку (і переконаний, що з нею погодиться переважна більшість читачів) — на літні канікули наші парламентарії пішли з почуттям невиконаного обов’язку. Мало того, що до серця і розуму народних обранців так і не дійшло побажання прийняти цілу низку важливих документів, зокрема, й про належну оплату праці гірників, вони навіть не спромоглися зробити народу приємний подарунок — прийняти зміни до Держбюджету. Та й взагалі, проголосовані кілька десятків законів протягом своєї каденції — це, за свідченнями аналітиків, зайвий раз підтверджує, що українському парламентаризмові поки що немає рівних у категорії «відсут-ність результату».

У перші роки нашої незалежності, коли державницький устрій країни розпався і Україна поволі стала втрачати свої колишні позиції як потужної індустріальної держави, коли народ почав відчувати подихи зубожіння, знаходилися такі «соціологи», які відверто кривили душею і наростаючі проблеми в усіх сферах нашого життя трактували таким чином: це, мовляв, радянська система навчила наших людей так безвідповідально ставитися до виконання своїх обов’язків, не прищепила їм любові до своєї країни.