Міськрайонна газета "Шепетівський вісник" має тираж до 10 000. Виходить 2 раза на тиждень. Наша адреса: м.Шепетівка (Шепетовка), Старокостянтинівське шосе, 9. Тел. 38-067-874-35-92. E-mail: visnik@ukr.net Icq 2-353-695
У 1932-1933 роках сталася найбільша трагедія українського народу — спустошливий голод, жертвами якого стали мільйони. Не оминув він жодної селянської родини, жодного села на Україні. Не стало винятком і маленьке село Вовківці. Близько 70 людей потрапили у його тенета. Було розкуркулено безліч трудолюбивих сімей. Заради чого? Ось що розповідають свідки тих страшних голодних днів.
...Тихо шумить довкола сосновий ліс, ведучи свою одвічну сумну пісню, розпочату в страшному 1941 році. Так само, як і тоді, мирно протікало буденне життя жителів Шепетівки і навколишніх сіл Шепетівського, сусідніх Славутського, Полонського, Ізяславського районів. І раптом спокій обірвався, як натягнута струна — прийшло горе, чорним крилом затьмаривши сонце і небо, примусивши змінити радість на біль і муки, зазнати стільки, що вистачить не на одне покоління. Таке важко забути...
Тема голодомору 1932-33 років для українців невичерпна і болюча. Тому, доки житиме останній свідок цього національного лиха, горітиме свіча нашої пам’яті, скорботу нащадків буде чути крізь віки. Під враженням матеріалів наших рубрик, присвячених голодомору 1932-33 років, читачі продовжують надсилати все нові й нові спогади із голодного дитинства. Такими свідченнями вирішила поділитися з читачами й пенсіонерка Галина Павлівна МАЛАЦАЙ, у минулому — вчитель початкових класів Шепетівської ЗОШ № 5.
З онуками прогулюємося містом... — А що це за листочки на танкові намальовані? — запитує старшенька, Аннушка, коли на площі Слави підходимо до пам’ятника. І водночас у голос читає на гранітному постаменті напис: «Вечная слава героям-гвардейцам Шепетовских 12, 13, 15, 56 танковых бригад, освободившим Шепетовку от фашистских захватчиков 11 февраля 1944 года».
Як відомо, саме князю Володимиру Великому ми, українці, завдячуємо тим, що наш закон став писаним, як і в решті тодішнього цивілізованого світу, а ще — національною атрибутикою (гербом–тризубом), духовним і культурним просвітленням нашого народу і, звісно ж, хрещенням нашої праматері — Київської Русі. Останнє якраз і відіграло доленосну роль у релігійному житті всіх східнослов’янських племен і, зрештою, об’єднало їх. Тому 1020-а річниця хрещення Русі в Україні відзначалася з усіма належними державними й релігійними почестями. В урочистих заходах, що тривали з 25 по 28 липня у Києві, взяли участь і паломницькі делегації від нашого міста, району та області.
Того голодного року мені виповнилося шість. Вважаю за потрібне розповісти дещо з власних спогадів, розказати про те, що зберегла дитяча пам’ять із тих страшних часів.
П’ятого липня 1941 року радіо голосом диктора Юрія Левітана передало повідомлення Радянського інформбюро: «Героїчний подвиг здійснив командир ескадрильї капітан Гастелло. Снаряд ворожої зенітки поцілив у бензиновий бак його літака. Безстрашний командир направив охоплений полум’ям літак на скупчення автомашин і бензинових цистерн ворога. Десятки німецьких машин і цистерн вибухнули разом з літаком героя».
Мале Полісся – один з найбільш своєрідних природно-географічних районів України. Досі у ньому відсутні національні природні парки, хоча природний потенціал цього краю створює всі умови для виховання і відпочинку на природі. У східній частині Малого Полісся (Ізяславський та Старокостянтинівський райони) пропонується створення національного природного парку, в самій назві якого відображена назва регіону – «Мале Полісся».
На вулицю Гижицького добратися дуже просто. Ви знаєте, де вулиця Віленського? Якщо ні, то повторимо маршрут. Від площі Слави йдемо у напрямку колишнього маслозаводу. На розі з вулицею Некрасова повертаємо ліворуч.
Комментарии (0)
