«З тієї хвилини, як ми побачили Печерський монастир, який виблискував на віддалі своїми куполами, і як тільки торкнулися нас пахощі цих квітучих земель, наші душі затрепетали від радості і тріумфування, серця наші розкрилися, і ми уклінно дякували Господові Богу...». Ці слова належать Архидіакону Павлу Алеппському, який подорожував у 1654-му та 1656 роках з Московії по Україні разом з Антіохийським патріархом Макарієм III і залишив для історії безліч фактичних відомостей і мальовничих описів.

4 жовтня виповнюється 125 років від дня смерті Володимира Івановича Доля (1802–1872 рр.) — лікаря, письменника, лінгвіста, лексиколога, автора тлумачного словника російської мови.

За бурхливим потоком суспільного буття зовсім непомітною видається сивіюча старість ветерана. Куди вже їй бути на чільному місці, коли нині вся увага — химерно-модерному поступу чи, вірніше, його «різнобарв-ним» проектам. На жаль, за отією новітньою переоцінкою цінностей, сучаснику все важче осягнути, що в тій поодинокій фігурі фронтовика, якого все рідше можна зустріти серед суєтно-метушливого велелюддя, акумульована наша совість, яка, власне, і є живою, досить крихкою ланкою, що з’єднує минуле з майбутнім.

«Сталь гартується при великому вогні і сильному охолодженні. Тоді вона стає міцною і нічого не боїться. Так гартувалося і наше покоління у боротьбі та страшних випробуваннях і вчилося не падати перед життям».
Так сказав наш земляк, письменник М.Островський, пояснюючи назву свого роману «Як гартувалася сталь» кореспонденту газети «Ньюс Кронікл» 30 жовтня 1936 року. Для Островського «сталь» — це символ сили волі, сили характеру, наполегливості у досягненні поставленої мети. І все це, насамперед, потрібно було йому самому. Його коротке життя (32 роки) несло у собі все: радість і щастя, біль і страждання, боротьбу і пошуки.

Шепетівку не просто торкнулося воєнне лихоліття, вона пережила суворий окупаційний режим. Уже за два тижні після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз (4 липня 1941 року) ворожі війська зайняли Шепетівку. Жорстока окупація тривала до лютого 1944 року. І чим довше люди терпіли наругу, тим сильнішим був народний опір окупантам.

Багато десятиліть відділяють нас від того часу, коли відбувалась Велика Вітчизняна війна. Не оминула вона і Шепетівщину. Славні сини і дочки Подільського краю з честю захищали рідну українську землю від фашистської орди. І не тільки зі зброєю у руках. Партизанський рух, що особливо поширився у 1942–1943 роках на Шепетівщині, також вніс свою вагому частку в перемогу над ворогом.

З моїм добрим і давнім знайомим Миколою Михайловичем Шевчуком, людиною небалакучою, досить скромною, ми повели при зустрічі розмову про голодомор, війну, про пережите ним особисто.