Міськрайонна газета "Шепетівський вісник" має тираж до 10 000. Виходить 2 раза на тиждень. Наша адреса: м.Шепетівка (Шепетовка), Старокостянтинівське шосе, 9. Тел. 38-067-874-35-92. E-mail: visnik@ukr.net Icq 2-353-695
Двадцять дев’ятого червня у м.Христинівці Черкаської області сталася страшна ДТП, в результаті якого загинула моя 19-річна донька. Я б не виносила своє горе на сторінки газети, якби слово «правосуддя» у нашій державі мало свій справжній зміст. Цей лист до редакції — крик душі матері, яка не знає, як боротися з несправедливістю і байдужістю.
Можна з повною гарантією сказати, що ні виборами, ні перевиборами наше суспільство не здивуєш. Воно готове до будь-яких перебігів подій на суспільно-політичній арені нашої країни. Тож зовсім не даремно в ході останніх соціологічних опитувань (а вони сьогодні організовуються і проводяться різними інститутами, експертними групами, цілими соціологічними центрами досить активно і регулярно) двадцять відсотків громадян готові до перевиборів у Верховну Раду.
Добрий день, шановна редакціє! З цікавістю прочитав статтю шанованих істориків Є.Шадріної та Г.Майдачевської "До перейменування вулиць потрібно підходити виважено" ("Шепетівський вісник", 28 лютого ц.р.). Звісно, авторки допису мають цілковиту рацію, коли пишуть, що за пропозиціями змінити назви деяких шепетівських вулиць, образно кажучи, стоять забаганки деяких місцевих політиків. Іноді здається, що останнім часом такі ініціативи висуваються скрізь по Україні, аби відвернути увагу людей від насправді актуальних і болючих проблем сьогодення — безробіття, прірва між багатими й бідними, селом і містом, зневіра людей у майбутньому, алкоголізм, масова заміна виробництва підприємницькою діяльністю, занедбана інфраструктура тощо.
«Ми, пенсіонери, жителі м.Шепетівки та селища Косецького, с.Судилкова, не згідні з рішенням № 75 виконкому міської ради від 24.03.2008 р., яким обмежено перевезення пільговиків в автобусах — з 9-ї до 16-ї години. Адже нам щоденно необхідно дістатися до лікарні, стоматполікліники, на ринок, до потяга. Саме цій малозахищеній категорії людей потрібна увага міської влади, і забезпечення можливості їздити не у визначені терміни, а в будь-яку пору, відповідно до діючого законодавства. Його в Україні не скасовували ні Президент, ані Верховна Рада. Ми проти такого «соціального захисту».
Наша розповідь про Миколу Миколайовича Ковальського, сільського голову Ленковець, — не випадкова. До редакції прийшла молода жінка і принесла написану власноруч подяку. Просила надрукувати, щоб у районі знали, який добрий господар з’явився у їхньому селі, як щиро і повсякденно він дбає про людей, як грамотно утримує господарство територіальної громади, створює всі умови, щоб селяни і їхні діти мали культурне дозвілля, медичне, освітянське обслуговування, чисте довкілля.
Шановна редакціє газети «Шепетівський вісник»! Звертаються до вас жителі села Білопіль. Допоможіть вирішити нашу болючу проблему — автобусне сполучення до села. Чому в усі села Шепетівського району регулярно ходять автобуси, а в нас його не буває по 2-3 дні? Дуже прикро, коли йдемо на зупинку, мерзнемо там, а автобуса немає. Доводиться йти на трасу і чекати там годину-другу. Та зранку всі автобуси переповнені, тому й не зупиняються. Буває й таке, що зранку автобус приїжджає, а потім — ні. От і доводиться їхати попутним транспортом...
Заздрісна людина завжди знайде привід, аби образитися на свого сусіда, висловити своє недружнє ставлення до нього, зрештою, знайде будь-які підстави для ворожби. Це — на побутовому ґрунті. Але буває, що й між керівництвами держав-сусідів виникають певні недружні моменти з того чи іншого питання.
«Зі своїм коханим я зустрічаюся вже три роки, але досі не зважилась прийняти від нього пропозицію одружитися. Боюся, що одруження зруйнує моє щастя, яке маю зараз. Всі мої подруги і знайомі розлучені. Комусь вдалося ще раз вийти заміж, але більшість виховують дітей самі. Де гарантія, що такого не трапиться зі мною? Хотіла б знати, що штовхає людей, які колись палко кохали один одного, до розлучень?».
Пригадаймо недалеке шестирічне минуле нашого міста. Як вирували пристрасті (і «за», і «проти»), коли на вулиці міста виїхали маршрутки-мікроавтобуси. Чиновників і міського голову звинувачували у самонаживі за рахунок бюджету, збагаченні бізнесменів, мовляв, люди змушені поневірятись у тісних маршрутках, давай великогабаритні «ЛіАЗи», «ПАЗи» тощо.
Корупція, шалений ріст цін зробили наше життя таким, що позавчора було краще, ніж учора, вчора ліпше, ніж сьогодні, а завтра буде ще гірше, ніж сьогодні. Такі реалії. Де ж та стабільність і добробут, який начебто існує в нашій країні?
Комментарии (3)
