У думках – війна

  Війна. Вона триває вже рік. Війна не оминає нікого. Війна переслідує кожного українця. Всі ми стикаємося із труднощами через війну кожен день. І, майже щодня, інколи та й промайне думка: – За що це нам?

  Але ми не маємо права скласти руки та поступатись. Ми змушені налагоджувати життя населених пунктів поки ЗСУ тримають оборону та забезпечують подальше мирне життя українцям в тилу. Але про що думають вони? Що почувають? Як вони реагують на такий виклик долі?

  Я мала змогу поговорити з військовим, який зараз перебуває на ротації. Святослав – харків’янин, рік тому жив на Східній Салтівці. До них у сім’ю війна увірвалась в перші хвилини російського вторгнення і змусила покинути рідний дім, бо в будинок влучила ракета, та ще й не одна.

  Спочатку Святослав прийняв рішення захистити родину, тому супроводжував усю сім’ю до безпечного місця перебування. Переконавшись, що рідні і близькі знаходиться у безпечному місці, прийняв рішення стати на захист України. Він одразу потрапив у найгарячішу точку, але швидко адаптувався до нових обставин.

  – Що Ви відчували в перші дні російського вторгнення? Про що думали?

– Спершу, це почуття обов’язку, розуміння того, що треба захищати свою Батьківщину і майбутнє своєї сім’ї. Потім були різні відчуття – постійні переживання за те, що сім’я не поруч, як вони, що з ними. Під час першого бою спочатку був мандраж, а потім – звикаєш. Ця особливість нашого мозку дуже дивна: вона наче й допомагає, але головне контролювати – себе, щоб не розслаблятися, не допускати помилок під час виконання бойових завдань.

  Але від усього побаченого, звісно, залишаються спогади у нашій пам’яті. Думки, які увесь день не покидають наші голови. Як же складно змиритись з неможливістю неповернення до минулого довоєнного життя, переживання за своїх рідних та близьких.

  Ввечері тривога – як пережити цю ніч, бо розумієш, що вночі обов’язково будуть прильоти, які можуть завадити потрапити у завтрашній день. Спочатку це не давало заснути. І це все накопичується з кожним днем. Інколи дуже складно це витримати. При цьому це підкріплюються ще й враженнями від побаченого вдень… У військових ці враження трохи інші та значно гірші.

  – Але як з цим можна впоратись?

  – Це майже неможливо .Вони завжди переслідують тебе. Ходять за тобою. Я й досі не можу позбутись цих картинок в голові: усе що бачив , завжди перед очима. Я не можу все це просто вилити на своїх рідних, бо дуже сильно їх кохаю та й було б це неправильно. Дуже складно…

  Єдине, що може допомогти – це підтримка! Без відчуття підтримки, можливо, нас вже давно б не було, та й нашої України теж. Кожен захисник України – герой, який вартий пошани.

  Щодня у ряди наших захисників вступають молоді бійці. Вони долучаються до спільної справи – відновлення миру на нашій українській землі.

  – Що Ви можете порадити новобранцям, які стали на захист України?

– Щоб я порадив? Напевно, як би це не звучало банально, брати приклад з тих, хто вже має досвід участі в бойових діях та бути дуже спостережливими та уважними. Кожна маленька деталь важлива у великій справі. І головне – постійно думати, постійно! Щоб мозок був напружений увесь час та не розслаблятися – це дійсно важливо. Зберігати здоровий розум – найголовніше.

  Триває війна. Не про все можна говорити та писати. Впевнена, що після Перемоги, ми продовжимо розмову з нашим Героєм.

  Слава Україні! Слава нашим героям!

Вероніка Кудріна , спеціально для НОВА: новини ветеранів.

 

Свої побажання та побоювання, свої найщиріші вітання та обурення Ви можете надсилати безпосередньо до Столиці Світу на [email protected]. Ми раді допомогти всім, хто радий допомогти нам. Щира подяка, пані та панове!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *