Метод Сінгапуру: як авторитарний режим створює саме технологічне держава планети

Ви йдете на зупинку, клікаєте на додаток в смартфоні і переглядаєте, коли приїде автобус і скільки там буде вільних місць. А поки таращитесь по сторонах, вивчаючи пятдесятиметрова дерева, які самі накопичують дощову воду (для себе) і сонячну енергію (для паркових ліхтарів). Докуривши на ходу цигарку, ви не кидаєте недопалок на тротуар, помитий сьогодні вранці мильним розчином, а дбайливо несете його до урни − штраф за таке занадто високий, щоб загравати з поліцією. Тим більше кинути на дорогу щось непомітно все одно не вийде − весь квартал обвішаний камерами спостереження і тепловими датчиками.

«Сінгапур − місто, який поставив перед собою мету стати найкращим у світі і впевнено рухається в цьому напрямку. Місто, куди хочеться повернутися, щоб знову відчути дотик до майбутнього», − писав у розповіді про поїздку туди український письменник Артем Фрідлянд.

Щоб перетворитися на таке унікальне місце, Сінгапур витратив всього півстоліття. І за цей час створив себе заново.

Хто все це почав

У середині XX століття у Сінгапуру не було нічого. Ані грошей, ані ресурсів, ані свободи. Маленький регіон входив до складу Британської імперії, закуповуючи у сусідів навіть пісок і прісну воду. Але наприкінці 50-х до влади там прийшов чоловік, який змінив все.

Прем’єр-міністр Лі Куан Ю − один з найпопулярніших світових лідерів століття, якого публічно хвалили Обама, Тетчер, Путін і багато інших.

«Коли Сінгапур став незалежним у 1965 році, ніхто не очікував, що він виживе», − пояснює історію професор національного університету країни Сайман Честерман.

Лі Куан Ю отримав держава, де експорт ледь приносив реальний дохід, корупція пожирала кожну сферу, а третина населення підтримувала соціалізм.


Лі Куан Ю

За кілька десятиліть він розгорнув план, який на сьогодні багато-багато разів описували абсолютно скрізь − це «Сінгапурське економічне диво». Якщо коротко: перебудувавши весь держапарат, пускаючи в країну будь-яких інвесторів, створивши центр торгівлі, Лу Куан Ю розробив унікальну систему, яка вивела жебрак Сінгапур в лідери за рівнем життя, зростання і доходів.

Все це − за рахунок особливих відносин між державою та її народом. Для сінгапурців влада не жорстокий бос, але суворий батько. Вона дає людям соціальний комфорт і надійність, вимагаючи натомість повний контроль над ситуацією. При Лі Куан Ю уряд суворо видавлювали з суспільного життя всіх супротивників системи і розробило законодавство, яке дивує інші країни. І якщо штраф за кинуту на асфальт жуйку швидше забавляє іноземців в черговий збірник цікавих фактів, то смертна кара через повішення за торгівлю наркотиками формує до порядків Сінгапуру вже зовсім інше ставлення.


Список заборон і штрафів Сінгапуру навіть став символікою для сувенірної продукції.

Лу Куан Ю офіційно не керує країною з 1990-го: два роки тому він помер, а до цього був радником інших керівників. Але всі його ключові ідеї досі − основа державного ладу. І саме завдяки їм Сінгапур несеться до того, щоб стати першою в історії людства Smart Nation.

Острови, які знають про тебе все

Один 38-річний сінгапурець дуже любив вийти на балкон без сорочки і викурити кілька сигарет, задумливо роздивляючись будинки району. Поки одного разу йому не надіслали штраф на 14 000 доларів за викинуті з вікна бички, а його фото не опублікували на сайті агентства з охорони навколишнього середовища. І це хулігана засікла звичайна мережа камер спостереження. Технології Smart Nation вміють набагато більше.

В рамках програми весь острів начиняється тисячами датчиків: транспорт, вулиці, житлові будинки. Вони бачать, як пересувається по квартирі ваша літня родичка, скільки машин їде перед вашою у ряду і куди вони зараз повернуть, на що витрачається вода і звідки, якщо що, її закачати, щоб ви без проблем помилися перед важливою зустріччю на населеному острові без власних запасів прісних.

Розробники Smart Nation позначають цілі програми кодом E3A: «Everyone, Everything, Everywhere, All time» [Кожного, Все, Скрізь, Завжди]. «Що б ви могли зробити, коли у вас є все це? − каже в розмові з The Wall Street Journal Тім Грейсингер, виконавчий директор компанії International Business Machines Corp, яка працює в системі Smart Nation. − Ваші можливості безмежні». Згідно з даними дослідницької фірми IDC Government Insights, ринок smart-city-технологій в Азії досягне трильйона доларів до 2025 року. І Сінгапур точно буде центром цього потоку.

До кінця року Сінгапур повинен підсумувати всі свої контролюючі нитки в єдину 3D-модель країни в реальному часі. Проект «Віртуальний Сінгапур» розробляється французькою компанією Dassault Systèmes і коштує $73 млн. Наочно це виглядає чимось на зразок гри Sims. Тільки тут все по-справжньому.


Проект «Віртуального Сінгапуру»

Для розвитку інструментів аналітики суспільного життя і збору даних Сінгапур ще в 2015-му планував вкласти в співпрацю з приватними технокомпаниями близько $1,7 млрд за період 2017 року. Більшість з них − малі підприємства і стартапи.

Керівники програми наполегливо фокусують, що Smart Nation − небачене зручність і те саме служіння штучного інтелекту на користь людини. Але будь-яке міжнародне обговорення проекту завжди зводиться до двобічності такого життя. Тому що гігантська сенсорна мережа − це найбільш масштабне проникнення держави в приватне життя.

Але, схоже, західні представники сприймають тему зовсім не так, як самі сінгапурці. У країні, яка півстоліття зростала на успіхи диктатури і в якій 80% жителів сьогодні мешкають у державних квартирах, а, 74% − повністю довіряє своєму уряду.

Один показовий епізод про менталітеті сінгапурців. У 2014 році в країні став хітом портал STOMP, який створила популярна газета The Straits Times. Це щось на зразок соцмережі для сорому чи осуду. Будь-який користувач завантажує фотографію некоректної поведінки, з якими зіткнувся, і розповідає про ситуацію іншим. Наприклад, п’яні емігранти заснули в парку або студент поставив ноги на сусіднє крісло в напівпорожньому автобусі. На той момент сервісом за рік скористалися 12 мільйонів чоловік, а всередині тусовок STORM перетворився в тему для полушуток про контроль.

Податок на машину, ціна за освіту і сад для пенсіонерів

Методи Сінгапуру добре розкриваються на прикладі розвитку громадського транспорту. Там найбільш показово поєднуються технології і турбота про людей з незаперечним контролем над ними.

З одного боку, влада Сінгапуру роблять все, щоб на автобусах хотілося їздити. Wi-Fi, безконтактна оплата, контроль маршруту − само собою. Крім цього сінгапурські автобуси навіть приємно пахнуть. Громадський автобусний оператор Tower Transit уклав партнерство з місцевими маркетологами з AllSense і випустив на міські дороги сотню автобусів, які розпорошують аромат, що нагадує садові квіти і м’яту.

Сюди ж додаються багато інші акції. Наприклад, будівництво окремих смуг для безпілотних таксі. Дорожній департамент навіть заморочился з кольором авто і провів дослідження про те, який він повинен бути у таксі. Коли в 1907 році в Чикаго з’явилися жовті таксі, це робилося просто для того, щоб відрізнити ці машини від тисяч чорних авто. Тепер аргументовано − жовтий дійсно краще, ніж синій (інший популярний колір таксі в Сінгапурі). Згідно з результатами дослідження, повний перехід на один колір скоротить нещасні випадки майже на тисячу інцидентів і заощадить близько 1,7 млн доларів в рік, не рахуючи гроші на фарбування.

З іншого − влада Сінгапуру наполегливо роблять так, щоб у людей не залишалося вибору. В країні ввели майже 100-відсотковий податок на купівлю особистого автомобіля і додали сюди складну процедуру оформлення спеціального дозволу. У результаті свій транспорт сьогодні є тільки у 15% сінгапурців.

Ще одна дорога сфера в Сінгапурі − освіта. За даними HSBC Holdings Plc, на навчання дитини за період від початкової до вищої сходинки сінгапурські батьки витрачають сумарно $70 939 − в усьому світі цей показник вище тільки в Гонконзі і ОАЕ.

При цьому держава дуже активно підтримує освіту і в 2017 році вклала в нього майже п’яту частину бюджету. Це в два рази більше порівняно з цифрами 2005-го.

«Збільшення держвитрат на освіту, швидше за все, позитивно вплине на економіку країни в довгостроковій перспективі, − говорить в інтерв’ю Bloomberg викладач економіки в Національному університеті Сінгапуру. − Ці ініціативи покликані збільшити людський капітал і продуктивність праці».

Але в Сінгапурі, згідно з прогнозами, до 2030 року чверть населення буде старше 65 − і в цю категорію громадян влада інвестують окремим пунктом. Є спеціальний план, розрахований на п’ятнадцять років вперед, три десятка різних ініціатив і бюджет в $3 млрд. Всередині − поліпшення доступу автобусних зупинок та транспорту, навчання новим технологіям, збільшення потужності лікарень.

Самий незвичайний пункт програми − створення терапевтичного саду HortPark. Це спеціальний парк, створений для пенсіонером з інсультом і деменцією, які допоможе їм жити зручно і яскраво. Бригади ландшафтних дизайнерів, архітекторів, садівників і медиків вибудовували в ньому розміри доріжок, набір посаджених рослин і відповідний стиль території. Сучасні пенсіонери Сінгапуру − ті, хто бачив весь шлях створення товариства, де держава дає всім соціальним групам зручність, але забирає право вирішувати. Здається, поки що такий метод працює.

Бажаєте побачити місто майбутнього прямо зараз? Почитайте про життя у шведському Мальме, технологічний Шанхай і про британський Мілтон-Кінс.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *