Телеглядачі – про серіалі «Зорге»: нового Штірліца не дочекалися…

Телезрители - о сериале «Зорге»: нового Штирлица не дождались...

12-серійний серіал, що пролежав два роки на полиці і показаний, нарешті, на Першому каналі категорично не сподобався телеглядачам

На Першому каналі закінчився показ 12-серійного серіалу «Зорге», присвяченого легендарному розвіднику, нібито сообщившему Сталіну про точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз.

Ірина Зіганшина

Непоганий начебто акторський склад з Олександром Домогаровим у заголовній ролі, Вікторією Ісакової, Андрієм Руденським і т. д., Зіграв офіцера поліції і прекрасний японський актор Осаму Ямамото, а також і сам режисер серіалу Сергій Гінзбург – роль вигаданого персонажа, антагоніста Зорге – якогось Шлезінгера. Відмінна операторська робота, реалістичні натурні зйомки в Шанхаї, в якому збереглися декорації, що відтворюють Токіо 1940-х років.

 

Ну і, власне, все. Тому що глядачам фільм не сподобався. Ймовірно, тут були сильно перевищені глядацькі очікування: думали, що буде другі «17 миттєвостей весни», а вийшло…

Вийшло щось зовсім інше. Ось що пише один з глядачів на форумі сайту Кіно-Театр.ру:

«Цілковитий провал. Гінзбург дуже слабкий. 1. Сценарій просто тошниловка. Нічого не происходиит. Порожня балаканина. Діалоги слабкі. Ну хоч би фрази сильні вставили, гумор, філософію. Нічого немає. І тд і тп 2. Режисерські ходи непрофесійні і слабкі. Ніякого саспенсу, ніякої напруги. 3. Домогаров цілковитий нуль. Мало того, що він не схожий на Зорге, видно, дуже себе любить і прям захоплений собою так ще й грає з лінню, типу «ща дограю і додому пифка папить…» Не підходить він до цієї ролі зокрема і до головній ролі взагалі. Сталін. Навіщо взагалі ці сцени показувати? Ну якщо вирішили показувати, ну як то підсильте сцени, продумайте діалоги, все пусте. Та й сам Сталін зовні просто смішний. Єдино, хто добре виглядає, це Руденський. Всі. Просто розпил бабла по знайомству. Один знайомий найняв знайомого режисера, режисер зібрав знайомих в команду і ну і по-швидкому дещо зліпили…»

Домогаров рішуче не сподобався нікому. Буквально в кожному відгуку нарікання: ну не його це роль, він занадто старий для неї, занадто обрюзг, занадто ледачий. Багато хто, втім, зійшлися на тому, що знімайся Домогаров в тій же ролі років 15 тому, так в іншого режисера, та з іншим сценаристом, він би дуже і дуже міг би прославити і Зорге і себе в його ролі. А так… Коротше, Штірліца-Тизонова з Зорге-Домогарова рішуче не вийшло, а це вже половина успіху всього серіалу.

 

Телезрители - о сериале «Зорге»: нового Штирлица не дождались... 

Адже про Зорге вже знято багато фільмів, і можна було зняти ще, і дуже цікаве і якісне кіно, благо збереглися про нього і документальні свідоцтва (хоча його особистий архів і згорів), і знання про його уподобання.

Можна було б спробувати розкрити, яким чином йому вдавалося впливати на рішення японського уряду. Адже у Зорге був склад розуму вченого – соціолога, філософа, економіста. Він володів цими науками, писав статті, тримав у голові величезну кількість інформації, читав багато книг, любив музику, і головним чином німецьку, Вагнера. Платівки, книги, друкарську машинку Зорге завжди возив з собою, куди б не їхав. Це в суспільстві, він зіграв безліч ролей, і різні люди відгукувалися про нього по-різному: для одних він був веселун, бабій, п’яниця, а для інших – розумна експерт, з яким радилися японські міністри.

Начебто і Домогаров, і Гінзбург готувалися до цих зйомок, сиділи в бібліотеках, розмовляли з розвідниками, але, мабуть, нічого цінного з усього цього для себе не винесли.

 

«А тут – фуфло з якихось посольських інтрижок, заяложених кліше! Навіщо таке знімати в мільйонний раз?!» – вигукує один з глядачів.

Ще виразніше про зміст серіалу звучить цей відгук:

 

Телезрители - о сериале «Зорге»: нового Штирлица не дождались... 

«Жодного повідомлення про початок війни 22 червня Зорге не передавав. Цей міф вже давно спростували. У цілому фільм нудний і місцями (навіть частими) карикатурен. Принаймні всі сцени зі Сталіним.

Автори намагаються внести нові сторінки в Історію. З якого бодуна вони влітку 1938 зробили Берію головою НКВС, вмешивающимся у справи Розвідупру РККА? Він став главою НКВС в самому кінці 1938.

Навіщо так спотворювати реальну історичну особистість, як друг і соратник Зорге Макс Клаузен, вигадуючи марення про підступи «кривавої гебні» стосовно його і його дружини Анни .А вони ще в 1935 р. приїхали в Токіо допомагати Зорге, а після війни, відсидівши в японських тюрмах, були ще живі і здорові.

Який хороший матеріал занапастили домислами і цим маренням. Невже реального життя і боротьби Зорге і його соратників не вистачило б на серіал?»

Трохи краще і думка професіонала, кінокритика Кирила Іванова:

«Перше бажання при перегляді нового «Зорге» – його віджати. Буквально, як при пранні, прибрати зайву воду. Скоротити кожну сцену на декілька секунд. Змусити всіх бігати, рухатися, турбуватися, думати. Дійсно, вести шпигунську діяльність, дійсно, піддавати життя небезпеці. Хочеться на всіх прикрикнути голосом Мюллера-Броньового: «Працюйте, працюйте!». Та ні, все зрозуміло. Дванадцять серій по 52 хвилини – не жарт. Їх же треба чимось заповнювати!

(…)

Але, зрештою, і це можна було б пробачити творцям серіалу: старалися, ночей не спали, сотню чернеток списали, але не змогли, що вдіяти. Але ось чого прощати не хочеться, так це зневаги до глядачів. Добре, що Зорге розсікає на мотоциклі BMW замість «Цюндаппа», що Макс Клаузен дуже вгодований для підпільного зв’язківця, що у посла Отта мундир на розмір менше, ніж потрібно, що працівники посольства ходять в піджаках-обдергайках як підросла школота, – може, грошей не було на нові костюми, буває.

Але коли в серйозній сцені, де Сталін, Ворошилов і Берія вершать долі нашої резидентури, у Ворошилова задирається край гімнастерки, вибачте, на попі, і глядач єдиний, схоже, хто це помічає, коли у Сталіна біля коренів волосся смуга від чорної фарби видно, все моментально руйнується і перетворюється в камеді-клаб. Та виникає одне, останнє бажання – втекти від цього балагану, пропахшего нафталіном і духом халтури….»

Загалом, великої сагою про Штірліца і Мюллера тут навіть і близько не пахло.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *