Як Мединський і Церетелі пиляли Шопена

Как Мединский и Церетели пилили Шопена

Бюсти «Правителів Росії» в Петроверигском провулку Москви виявилися підозріло схожими на роботи петербурзького майстра другої половини XIX століття

Ігор Зотов

Чиновники в Росії ніколи особливими охайністю і соромливістю не відрізнялися, однак сьогодні державний цинізм досяг якихось воістину раблезианских масштабів.

Ось, скажімо, працює в Росії такий міністр культури Мединський, луна від скандалу з то сворованной, то несворованной дисертацією якого не вщухло досі. Здавалося б йому б відсидітися, поки не забудуться наукові подвиги, доки післясмак не зникне. Ан ні, не сидиться міністру від культури: весь кипить, весь у трудах!

А як же міністру не бути в працях, коли в рідній країні існує такий хитрий Учитель як «скульптор» Зураб Церетелі?! Якому теж на місці не сидиться.

Здавалося б в центрі Москви не залишилося куточка, не изгаженного пустотливою рукою Майстра: то велетенський Петро лізе з усіх дірок, то ведмеді з іван-царевичами, а ті – з жабами…

І ось вони зустрілися – два самотності.

Зустрілися колись миле московському Петроверигском провулку, щоб в повній відповідності з назвою спотворити його «скульптурними» веригами.

І їм це у повній мірі вдалося!

Тільки ледачий не зазначив відверто зухвалу недбалість Майстра: то бюсти правителів Русі двояться, то написи переплутають, не кажучи вже про малюкової «техніці» виконання…

Цинізм пролягає, однак, ще глибше, він, м’яко кажучи, у відвертому «запозиченні» портретних образів.

Справа звична, хіба що не дисертація, а так сказати – візуалізація…

Ось що пише в газеті Підмосков’ї без політики» кандидат історичних (не «мединських») наук Сергій Шокарьов:

«29 травня з великою помпою в присутності двох міністрів – міністра освіти і науки Ольги Васильєвої та міністра культури Володимира Мединського була відкрита Алея правителів у дворі Музею військової форми одягу Російського військово-історичного товариства в Петроверигском провулку.

Автором 33 бюстів правителів (від Рюрика до А. Ф. Керенського) є президент Російської академії мистецтв, відомий скульптор Зураб Церетелі, багато творив за замовленням Уряду Москви в часи Юрія Лужкова.

Незабаром після появи перших фотографій користувачі Фейсбуку виявили схожість погруддя Миколи I з бюстом скульптора К. Д. Рауха (1841 р.), а потім знайшлися й більш дивні (а може, і прості) сближенья.

Якщо не всіх, то багатьох середньовічних государів Церетелі не мудруючи лукаво запозичив з аналогічною «государской» серії настільних бюстів брознолитейной майстерні Фелікса Шопена, працювала в Санкт-Петербурзі у другій половині XIX ст.

Как Мединский и Церетели пилили Шопена 

Грізний роботи Церетелі

 

Как Мединский и Церетели пилили Шопена 

Він же роботи Шопена

 

У цьому ж ряду стоїть і бюст Петра I, який Шопен вперше відтворив у 1860 р. з відомої роботи Марі-Анна Колло для голови знаменитого Мідного вершника. Ну, покладемо, бюст Колло і навіть Рауха – це нев’януча класика, можна поцупити.

А ось навіщо Івана Грозного зобразили таким Чорномором? Невже, не прийшло в голову вкрасти бюст Герасимова? Або стилістика Шопена виявилася ближче по духу? Напевно, просто не стали морочитися. Заодно звернемо увагу, що замість «ІВАН» на бюсті написано «NOАНН».

З того, що я ще (не вдаючись в деталі) помічаю – «від Шопена» погруддя Івана III, Бориса Годунова, Михайла Федоровича, Петра III і, думаю, ще багато кого – уважніше подивитися не було можливості.

Правда, не збагну, звідки взявся лисий красень «Федір Іванович». Є у мене скромна пропозиція, що поцупили його з якогось невідомого мені поки скульптурного зображення Лжедмитрія I. Аж надто схожий.

Пам’ятається, на батьківщині сучасної скульптурної традиції – в античній Греції був такий цар Мідас, який володів властивістю перетворювати на золото все, до чого він торкався. Здається мені, що славна команда нинішніх керівників монументальної пропаганди в галузі вітчизняної історії теж великі чарівники з частини перетворень. Аж ніяк не в золото, хоча блищить, посверкивает і, мабуть, чимало коштує…»

Пам’ятається, у покійного СРСР побутував такий анекдот:

У соціалістичній Чехословаччині заснували міністерство Військово-морського флоту. Здивоване Брежнєв дзвонить тодішньому босові цієї країни Гусаку: «Ви що, хлопці, з глузду з’їхали? У вас же моря немає!» – А той у відповідь: «А у вас в СРСР же є Міністерство культури…»

На жаль, цей анекдот в нинішніх мединско-церетелиевских реаліях виглядає невинним, як сльоза немовляти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *