Ми зовсім інакше уявляли собі війну – Павло Казарін

 Ми зовсім інакше уявляли собі війну. І коли вона почалась – виявилися до неї неготові. Наш понятійний апарат сформували не ми. Його кували книжки та кінематограф – і завважимо, й те, й те ми отримали у спадок від Радянського Союзу. Коли ми говоримо про війну, окупацію та репресії, то згадуємо всю ту кінокласику про першу половину минулого століття.

 

  Радянський кінематограф культивував одну-єдину війну – Другу світову. В якій напівтонів не існувало, а тому й не було можливості для “компромісу”. Боротьба слугує за єдину можливість виживання. Ставка у цьому протистоянні – твоє життя. Ти неодмінно його втратиш, якщо програєш, а тому тобі відступати нема куди.

 

  Проблема лише в тому, що такі війни – це виняток, а не правило.

 

  Більшість війн переслідують значно утилітарнішу мету. Країни воюють за зони впливу й доступ до ресурсів. Війни починають заради власної політичної стабільності – або для чужої дестабілізації. Специфіка будь-якої “нетотальної” війни в тому, що обиватель завжди має можливість не брати в ній участі. Його персональне виживання не пов’язане безпосередньо з результатом цієї війни, й тому він може дозволити собі варіативність в оцінках.

 

  У цьому сенсі Україна – не виняток. Тому що російське вторгнення – за всієї своєї жорстокості та аморальності – теж має мало спільного з Другою світовою.

 

  Кремль не має на меті фізичне винищення мешканців підкорених територій. Москву цілком влаштує, якщо українці погодяться з тим, що вони – “частина триєдиного російського народу”. Якщо вони погодяться з російською версією історії, складуть присягу на вірність “духовним скрєпам” і відмовляться від будь-яких претензій на суверенітет.

 

Свої побажання та побоювання, свої найщиріші вітання та обурення Ви можете надсилати безпосередньо до Столиці Світу на [email protected]. Ми раді допомогти всім, хто радий допомогти нам. Щира подяка, пані та панове!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *