Сьогодні, під час війни за свободу, сувененітет та територіальну цілісність України значення таких постатей як Ліна Костенко є неоціненним і символічним. Її творчість надихає мільйони на самовіддане служіння Батьківщині і безкомпромісну боротьбу за національні ідеали. ЇЇ слово оживає на полі бою, в операційній шпиталю, у таборі для біженців. Сьогодні, 19 березня, видатній українській письменниці Ліні Костенко виповнюється 92.
Ліна Костенко – одна з-поміж небагатьох, кого ми звемо аристократами духу, хто протягом усього життя зберігає горду поставу й не хилиться під нещадними вітрами історичних зламів та кон’юктури.
Вона не скорилася, коли радянська цензура заборонила друкувати її твори, вона не мовчала в складні для України часи. Все своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду як за часів КДБ, так і за президентсва Януковича. Свого часу Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України словами: «політичної біжутерії не ношу». Що ми ще знаємо про поетесу, окрім того, що вона несе у світ «високовольтну лінію духу»?
Ліна Василівна Костенко – українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, культуролог, громадська діячка. Народилася 19 березня 1930 р. у с. Ржищів (нині місто на Київщині) у сім’ї вчителів. Змалечку виховувалась у бабусі, а в 1936 р. разом з нею переїхала до батьків, які від 1931 р. проживали в Києві. Після закінчення середньої школи продовжила навчання у Київському педагогічному інституті, який невдовзі покинула за власним бажанням. У 1952-1956 рр. навчалася в Московському літературному інституті ім. Максима Горького, який закінчила з відзнакою.
Їй судилося стати предтечею цілої когорти шістдесятників, котрі з першими повівами свіжого вітру перемін, викликаних десталінізацією суспільства, у своєму пориванні до самоствердження, пошуку нових форм художнього самовираження намагалися розірвати ідеологічні ланцюги, вирватися з-під соцреалістичної опіки й повернути українській літературі її художньо-естетичний вимір.
Друкуватися почала в шістнадцятирічному віці. Видала українською мовою поетичні книжки “Проміння землі” (1957 р.), “Вітрила” (1958 р.) Книжка «Мандрівки серця» (1961) поставила ім’я поетеси у ряд найяскравіших майстрів української поезії.
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
Її твори одразу ж привернули увагу читачів, спраглих чесного і яскравого слова. Але так само вони привернули й увагу властей. В часи радянського режиму Ліна Костенко була опальним автором. Її талановиті безкомпромісні твори стали об’єктом переслідувань і заборон на багато років.
Ліна Костенко була звинувачена в “ідейній нечіткості”. Її поезії, незважаючи на схвальні або й захопливі відгуки найавторитетніших майстрів слова (М. Бажана, Л. Первомайського та ін.), почали рідше друкувати, а потім для її творів настала багаторічна негласна, але жорстка заборона. Збірки “Зоряний інтеграл” та “Княжа гора” були зняті з видавництва. Та саме в ті роки поетеса невтомно працює, зокрема і над своїм найвідомішим на сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай».
Наступна її книжка – “Над берегами вічної ріки” – з’явилась тільки у 1977 р. Потім були «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Берестечко» (1999, 2010) стали вершинними явищами сучасної української поезії.
Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:
від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б’ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!
Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись!
Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,
і віки без голів’я вогонь, –
хай він спалить усе це нікчемство,
українського пекла вогонь!
Перу поетеси належать також збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987), сценарій фільму «Чорнобиль. Тризна» (1993), переклади з польської та інших мов, низка літературознавчих розвідок, що є високими взірцями української критичної думки.
У 2010 році Ліна Костенко презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку “Записки українського сумасшедшего”. Це єдиний роман Ліни Костенко 21 століття, до цього поетеса 20 років не видавала книжок.
У романі описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Головний герой роману, 35-річний програміст за освітою, який, проте займається обслуговуванням комп’ютерів, а не програмуванням. Він веде так звані «Записки», занотовуючи всі катастрофи, замахи, вбивства (наприклад, цинічне вбивство польською поліцією українця Сергія Кудрі) і скандали, про які дізнається з новин. Таким чином він намагається дати вихід своїм емоціям у скорумпованій атмосфері і не скотитися до повного цинізму. Паралельно в записках знаходять своє відображення часом проблематичні стосунки головного героя зі своєю дружиною. Загальний іронічний, песимістичний, скептичний, часом знущальний тон записок під кінець кардинально змінюється, коли герой переживає емоційно напружені події Помаранчевої революції.
За історичний роман у віршах “Маруся Чурай” і книжку поезій “Неповторність” Ліна Костенко стала Лауреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987 р.). Лауреат міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів (1990 р.), премії ім. Ф. Петрарки за книжку поезій у перекладі італійською мовою “Інкрустації” (1994 р.). Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000 р.). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000 р.), відзнакою “Золотий письменник України” (2012 р.). Відмовилась від звання Героя України.
Ліна Костенко — почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Її твори перекладено багатьма європейськими мовами.
Український Дощ вітає нашу геніальну сучасницю, людину-епоху, сумління нації і гордість України з 92-ю весною життя!
Хай її творчість надихає, окриляє та слугує нам орієнтиром у житті й буде джерелом духовності. Многая літа, Ліна Василівно!