Хочемо переповісти історію російського громадянина, який вибрав воювати за “Азов” проти росії, воював під Бучею, потрапив там у полон і потім, ще до виходу російських окупантів з-під Києва, розповів в інтерв’ю ВВС про військові злочини рашистів, які бачив на власні очі.
У 2017 році самарець Артем Широбоков став першим громадянином росії, заочно засудженим на батьківщині до п’яти років ув’язнення за те, що воював у складі добровольчого батальйону “Азов” на Донеччині. У лютому 2022 року Широбоков знову став добровольцем, подався захищати Київ від наступу російської армії і навіть встиг потрапити в полон, де був деякий час.
Кореспондент ВВС поговорив з Артемом Широбоковим з 16 по 28 березня – ще до відступу російської армії з-під Києва. ВВС навмисно не публікувало це інтерв’ю, оскільки на той момент “не могло провести самостійне розслідування та знайти підтвердження його розповіді”.
Проте, після відходу російської армії численні фотографії з Бучі, що з’явилися у світових ЗМІ, показали, що розповідь Широбокова збігається зі свідченнями великої кількості людей, які перебували під Києвом. Остаточно факт воєнних злочинів може підтвердити повноцінне розслідування цих подій і Широбоков у ньому є беззаперечним свідком.
Загін, в якому воював Артем, стояв у Київської області, біля міста Ворзель, що за 2,5 км від Бучі. На ці міста через Чорнобиль з території Білорусі наступала російська армія.
“Там у нас і був бій, група розбилася на кілька маленьких. Я і ще пара бійців у пошуку вдалої позиції перемістилися в бік супротивника. Контакт із командиром ми втратили – російські війська повністю кладуть зв’язок на окупованій території. Довелося вибиратися самим, через два населені пункти під контролем орків (Ворзель та Буча)”, – згадує Широбоков.
Виходячи з оточення, Артем із товаришами закопали зброю та переодяглися в цивільний одяг, але в Бучі все одно ненадовго потрапили в полон. У цьому місті, за словами Артема, російські військові створили своєрідний концтабір для полонених та затриманих місцевих чоловіків, куди й повели Широбокова.
“Перед цим дідові з нашої групи (затриманих) прострелили ногу, тому особливо ніхто дорогою до центру не рипався, – каже він. – Але вже біля самого центру нашу групу хтось почав обстрілювати. Усі розбіглися дворами приватних будинків та через хвіртки і паркани спочатку втекли вглиб Бучі, а потім змогли й оминути скупчення російських військ у Ірпеня, щоб повернутися до Києва”.
Артем розповідає, що їх полонили на вулиці Яблонській у Бучі. У полон його разом із товаришами брали не “кадировці”, “на вигляд це були слов’яни, не знаю: десантура чи розвідка”, а передати полонених планували Росгвардії. Військові вибірково оглядали затриманих, особливо їх цікавили люди з татуюваннями, яких Артем не має. Широбоков уточнює, що коли він потрапив у цей короткий полон, 4 березня при ньому російські військові застрелили лише одного літнього чоловіка, але коли вони їх вели до центру для затриманих, він стверджує, що “йшли вулицею, просто заваленою тілами. Тією, що зараз показують на фото”.
З оточення Артем виходив у підсумку чотири дні, а коли повернувся до столиці, почав планувати, у складі якого підрозділу далі воюватиме за Україну. Вибравшись із російського оточення, Артем створив документ у Google.doc, де описав свої пригоди, а посилання на нього розіслав усім знайомим журналістам. Після того, як російські війська залишили Бучу, свідчення місцевих жителів, опубліковані найбільшими світовими ЗМІ, виявилися дуже схожими на його розповідь.
“Якщо у Херсоні та Мелітополі люди кидаються на техніку і виходять на мітинги, то це тому, що там залишився зв’язок. У містечках, через які я пробирався, де немає мобільного зв’язку та інтернету, все виглядає набагато інакше, – описав Артем свій вихід із оточення. – Мирних стріляють. Просто по приколу. У своє задоволення. Незалежно від віку та статі. Вулиця, по якій мене вели під прицілом на “базу полонених”, усипана трупами бабусь і дідів. Провідували сусідів, йшли за водою, залишилися без їжі – і все. Лежать через кожні 10 метрів”.
“Населення тотально ненавидить росіян. Моя російська говірка викликала у людей дикий гнів, коли я з ними заговорював. Тому що росіяни зараз їм у 2022 році влаштували… жахливий геноцид. Не знайшлося жодної людини, яка не називала б росіян, на техніці під своїм будинком, ублюдками. Я хочу кінця війни, щоби українських дітей перестали вбивати, щоб не скидали авіабомби на мирне місто. Росіяни хочуть кінця війни, щоб зжерти бігмак і купити тумбочку в Ікеї. Ми різні. Не знаю, як усе має закінчитися, щоб я перестав вас ненавидіти”, – емоційно розповів Артем.
Буча, Ворзель, Ірпінь – найближчі передмістя Києва, які були зайняті російськими військами у перші дні війни після висадки десанту на аеродром концерну “Антонов” у Гостомелі. Водночас із висадкою російські війська намагалися наступати через ці населені пункти на Київ з боку Чорнобиля. Загалом окупація цих передмість Києва тривала більше місяця, поки російські війська не відступили у бік Білорусі, залишивши Київську область, пише ВВС.
Нагадаємо, міністр закордонних справ росії лавров заявив, що те, що сталося в Бучі – інсценування.
Український Дощ писав раніше: Буча! Геноцид, який заперечує росія і про який говорить весь світ (фото, відео).