В неділю, 10 квітня, у Франції відбувається перший тур виборів президента. Виборці віддадуть свої голоси за одного із 12 кандидатів, зареєстрованих для участі у боротьбі за пост глави держави. Про політичну біографію та програми кожного з учасників головних французьких перегонів розповідає RFI.
Емманюель Макрон
Емманюель Макрон – восьмий президент П’ятої республіки, який став наймолодшим главою держави в її історії (нині йому 44 роки). У 2017 році виграв вибори, які змінили політичний пейзаж у Франції, поклавши край домінуванню двох партій — правих та соціалістів. Створена Макроном нова центристська партія “Вперед, Республіка!” отримала більшість у парламенті.
Випускник Національної школи адміністрації ENA Макрон починав кар’єру на держслужбі, був близьким до Соцпартії, потім працював у банківській сфері (Rothschild & Co). Під час президентства соціаліста Франсуа Олланда став заступником голови його адміністрації, а потім обійняв посаду міністра економіки.
На виборах президента у 2017 році пройшов у другий тур, посівши перше місце (24%). Переміг Марін Ле Пен у другому турі (66% проти 34%).
Президентство Макрона пройшло в умовах гострих внутрішніх та світових криз: соціальний протест «жовтих жилетів», страйки проти радикальної пенсійної реформи, пандемія ковід та війна росії проти України.
В умовах війни в Європі Макрон офіційно оголосив про висування своєї кандидатури на другий термін лише 3 березня, менш як за 40 днів до першого туру виборів президента. В умовах військової кризи він зазначив, що не може вести кампанію «так, як би цього хотів». Макрон також відмовився від участі у прямих дебатах з іншими кандидатами. У його програмі – зниження податків та скорочення видатків бюджету (по €15 млрд); пенсійна реформа із підвищенням віку виходу на заслужений відпочинок із 62 до 64 років; продовження реформ у сфері зайнятості та допомоги з безробіття; реформа системи виплати соціальної допомоги (централізація та автоматизація); €30 млрд інвестицій у «галузі майбутнього» та нові технології; розвиток безвуглецевої енергетики (сонячних та морських вітряних електростанцій); поновлення будівництва АЕС; збільшення військового бюджету із 40 до €50 млрд; посилення заходів боротьби зі злочинністю (у тому числі кіберзлочинністю), охорони порядку, безпеки (додаткові асигнування для поліції, жандармерії та спецслужб).
Марін Ле Пен
Марін Ле Пен — 53-річна лідерка вкрай правої партії «Національне об’єднання» (колишній Національний фронт) з 2011 року. Провела перейменування партії, започаткованої її батьком Жан-Марі Ле Пеном, відмежувалась від його екстремістської та антисемітської риторики, проводила політику «дедемонізації» свого вкрай правого об’єднання.
Професійний адвокат Марін Ле Пен втретє бере участь у виборах президента Франції. У 2012 році вона посіла третє місце у першому турі з 17,9% голосів. У 2017 році вийшла у другий тур із 21,3% голосів. Програла вибори Емманюелю Макрону (34% проти 66%). З 2017 року – депутатка Національних зборів Франції. З 2004 по 2017 – депутатка Європейського парламенту. У програмі – значне посилення імміграційної політики (правил набуття громадянства, сімейна імміграція, нелегали); виплата сімейної допомоги лише французьким громадянам, а також пріоритет для них при виділенні соціального житла; збільшення фінансування МВС та системи правосуддя, збільшення кількості місць у в’язницях; посилення заходів боротьби з ісламізмом; план інвестицій у охорону здоров’я у розмірі €20 млрд; скасування сплати соціальних страхових внесків із зарплат розміром до трьох МРОТ; звільнення від прибуткового податку та податку на прибуток працівників та підприємців віком до 30 років; зниження цін на енергоносії для населення (за рахунок зниження ПДВ); націоналізація швидкісних платних автошляхів; приватизація громадських телеканалів та радіостанцій.
Жан-Люк Меланшон
Жан-Люк Меланшон – 70-річний лідер вкрай лівої партії “Непокірна Франція”. У минулому – учасник революційних подій 1968 року, член Соціалістичної партії та міністр (2000-2002 рр. в уряді соціалістів Ліонеля Жоспена), сенатор (1986-2000, 2004-2010), депутат Європарламенту (2009-2017). З 2017 року – депутат Національних зборів. Вийшов із Соцпартії у 2008 році, створив Ліву партію, а потім у 2016 – рух «Непокірна Франція».
Втретє бере участь у виборах президента Франції. У 2017 році посів четверте місце у першому турі, набравши 19,6% голосів. Менш ніж на піввідсотка він тоді відстав від кандидата правих Франсуа Фійона, а від Марін Ле Пен, що відбулася у другий тур, — на 2%. У 2012 році на виборах президента Меланшон посів четверте місце в першому турі з 11% голосів (після Франсуа Олланда, Ніколя Саркозі та Марін Ле Пен).
Валері Пекресс
Валері Пекресс – 54-річна кандидатка у президенти від правої партії «Республіканці». Стала першою в історії П’ятої Республіки жінкою, яка представляє французьких правих консерваторів під час виборів глави держави. Минулого року здобула несподівану перемогу на внутрішньопартійних праймерізах.
Випускниця Національної школи адміністрації ENA Валері Пекресс розпочинала свою політичну кар’єру наприкінці 1990-х років в оточенні президента Жака Ширака. Займала міністерські посади під час президентства Ніколя Саркозі (2007-2012). З 2015 року очолює раду паризького регіону Іль-де-Франс. У 2019 році покинула партію «Республіканці», створивши власний політичний рух. Повернулась до партії у перспективі виборів президента. Позиціонує себе як правоцентристка та «соціально орієнтована» права політикиня. У ході передвиборчої кампанії багато уваги приділяла проблемам імміграції, правопорядку та безпеки громадян.
Ерік Земмур
Ерік Земмур — 63-річний публіцист і журналіст вкрай правих поглядів, який отримав широку медійну популярність своєю радикальною і часто провокаційною антимігрантською та антимусульманською риторикою. Про рішення піти у політику та взяти участь у виборах президента оголосив минулого року. Для підтримки кандидатури Земмура створено рух під назвою «Reconquête!», до якого приєдналися деякі соратники Марін Ле Пен.
Починав у 1990-і роки як журналіст та колумніст у правій газеті Le Figaro. Широку популярність набув своїми радикальними та ультраконсервативними поглядами, які коштували йому численних звинувачень у ксенофобії, расизмі, женоненависництві, ревізіонізмі. Позиціонує себе як захисник традиційних цінностей та європейської цивілізації.
Яннік Жадо
Яннік Жадо – кандидат від французьких “зелених” (партія “Європа-Екологія-Зелені”). Прийшов у політику після роботи у Greenpeace. У партії «зелених» перебуває понад 20 років. З 2009 року – депутат Європарламенту.
2017 року вперше був обраний партійним кандидатом у президенти, але тоді зняв свою кандидатуру на користь представника Соцпартії Бенуа Амона. Торік Жадо переміг на праймеріз «зелених», знову ставши їх кандидатом на пост глави держави.
Фаб’єн Руссель
Фаб’єн Руссель – 52-річний кандидат у президенти від Комуністичної партії Франції, яку він очолює з 2018 року. На виборах 2012 та 2017 років комуністи підтримували кандидатуру Жан-Люка Меланшона, а цього разу висунули свого претендента. У 2007 році кандидатка комуністів у президенти Марі-Жорж Бюффе набрала у першому турі лише 1,9% голосів.
До приходу до політики Фаб’єн Руссель працював журналістом у комуністичній газеті L’Humanité. У 2014 році був вперше обраний муніципальним депутатом, з 2017 року є депутатом Національних зборів.
Анн Ідальго
Анн Ідальго – 62-річна кандидатка у президенти від Соціалістичної партії Франції та мер Парижа з 2014 року. Друга в історії Соцпартії жінка-кандидатка на пост глави держави.
У програмі – підвищення мінімального розміру оплати праці та мінімальних пенсій; підтримка молоді (базовий дохід); підвищення податків на капітал та великі стани; декарбонізація економіки, перехід до відновлюваних джерел енергії (на 100%); масштабна програма будівництва соціального житла та інвестицій у шкільну освіту; збільшення асигнувань на поліцію та армію; пом’якшення кримінальних покарань; заходи щодо боротьби з расизмом, антисемітизмом та насильством щодо жінок.
Ніколя Дюпон-Еньян
Кандидат у президенти від створеного ним самим руху “Вставай, Франція”.
61-річний випускник Національної школи адміністрації ENA, він розпочинав кар’єру як державний управлінець, працював у керівництві низки міністерств, а до 2007 року перебував у лавах традиційних правих. Партію залишив після президентських виборів 2007 року.
Ніколя Дюпон-Еньян – правий політик-сувереніст, позиціонує себе як політичний спадкоємець Шарля де Голля, свою програму називає “соціально орієнтованою”. У виборах президента бере участь утретє. У 2012 році у першому турі набрав 1,8%. У 2017 – 4,7%, підтримавши у другому турі Марін Ле Пен, яка у разі перемоги обіцяла Дюпон-Еньяну посаду прем’єр-міністра.
У програмі – жорсткі заходи для скорочення імміграції, вихід із Шенгенських угод; заходи підвищення зарплат на 8%; зниження вдвічі податку на прибуток для бізнесу; вихід Франції з військового командування НАТО (наприклад де Голля); збільшення армії на 40000 солдат; посилення антитерористичного законодавства.
Жан Лассаль
Жан Лассаль – 66-річний політик, захисник традиційного способу життя французької провінції, аграрного сектора, фермерів, ремісників та дрібних підприємців. Лассаль, який став рупором «глибинки», виділяється на тлі політичного істеблішменту своєю безпосередньою, прямолінійною, іноді провокаційною та екстравагантною манерою поведінки, вчинками та заявами.
Виходець із селянської сім’ї (його предки були пастухами), Лассаль почав свій трудовий шлях простим сільськогосподарським робітником. У 21 рік прийшов у політику, вигравши вибори мера у своєму рідному селі в Атлантичних Піренеях (цю посаду він обіймав до 2017 року). Довгий час перебував у центристській партії MoDem (Демократичний рух) Франсуа Байру, чию кандидатуру підтримував на виборах президента у 2007 та 2012 роках. З 2002 року – депутат Національних зборів Франції. Вийшов з MoDem у 2016 році та заснував власну партію «Résistons» (надамо опір, не піддамося). Бере участь у виборах президента вдруге. У 2017 році у першому турі отримав 1,2% голосів.
Філіп Путу
Філіп Путу – 55-річний лівий політик-троцькіст, кандидат у президенти від очолюваної ним «Нової антикапіталістичної партії». Колишній робітник та профспілковий активіст заводу Ford у Бельфорі. З 2019 року – безробітний.
Втретє балотується у президенти Франції. На виборах 2012 року у першому турі набрав 1,2% голосів. У 2017 – 1,1%. З 2020 року – депутат у муніципалітеті міста Бордо.
Наталі Арто
Наталі Арто втретє балотується на пост президента Франції від вкрай лівої партії “Робітнича боротьба”, або “Комуністичний (троцькістський) союз”. За її власним зізнанням, у 18 років відкрила для себе ідеї комунізму, «не спотвореного сталінізмом». Залишається лідером партії з 2009 року.
Випускниця економічного факультету, Наталі Арто викладає в середній школі паризького передмістя Обервільє, в департаменті Сена-Сен-Дені, одному з соціально неблагополучних у Франції.
На президентських виборах 2012 року набрала 0,56% голосів, посівши 9 місце у першому турі. Балотувалася у президенти у 2017 році, отримавши у першому турі виборів 0,64% голосів та посівши 10 місце.