На жаль, перемога на київському і чернігівському напрямках не гарантує перемогу у всій війні. Ворог має величезні природні і фінансові ресурси, великі військові резерви і ненависть до всього українського. Тому, як би нам не хотілося, війна буде не тиждень-два, і навіть не місяць-другий, а достатньо довго. Може не до 2035, як дехто не правильно інтерпретував Арестовича, але як мінімум до кінця року. Навіть, якщо крякне путін, війна завершиться не одразу.
І як би нам не була огидна сама думка, що треба домовляться з окупантами, садистами і політичними збоченцями, мир у цій війні настане саме за столом переговорів. Бо війна це не бокс, де є рефері, який може зупинити бій, є правила і таймінг, є врешті решт кінець бою після гонгу. Війна це щоденна виснажлива робота без перерви і права на помилку. І, на превеликий жаль, росія сама не зупиниться. Ні від санкцій, ні від десятків тисяч домовин.
Ця війна – за право існування, і кожен хоче позбутися іншого.
Все решта це підстави, а не причини конфлікту.
Рашистську федерацію зупинять лише наші військові, дипломатичні та політичні перемоги. І ЗСУ із Залужним роблять усе можливе і неможливе. Зеленський і Кулеба працюють без перерви. Політичні лідери поки що теж стримуються і мовчать. Бо не час.
Інша справа соцмережі. Тут війна у війні, знищення своїх заради ще своїших, крики, стогін, прокляття і образи на тих, з ким по суті ти маєш стояти плече до плеча. А з урахуванням тривалості кривавого конфлікту, просто наступивши на горло власній пісні заради загальної.
Тому я закликав і закликаю усіх вас, усіх українців, заради нашої перемоги, заради єдності і монолітності прикусити собі язика і бити спільного ворога, а не опонента, який голосував якось інакше. Бо я молю Бога, щоб нам взагалі довелося ще коли-небудь вибирати між нашими рідними політиками, а не чужинцями і окупантами.
Бо всі ми або нація, або купка незадоволених демагогів. А якщо ми таки нація, то смерть ворогам, шанування героям і слава Україні! Амінь!