19 квітня 1783 року, через кілька днів після зречення престолу хана Шахін Герая, імператриця Катерина II підписала «Маніфест про прийняття Кримського півострова, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під державу Російську».
Офіційно цей маніфест було оголошено і визнано Османською імперією 9 липня, пише jnsm.com.ua.
У 1475 році Османська імперія підкорила останні християнські володіння у Криму і «взяла під захист» Кримське ханство, яке в свою чергу в 1502 році завоювало рештки Золотої Орди, ставши фактично її політичним спадкоємцем.
Незважаючи на те, що цього ж року московський князь Іван III Васильович був змушений визнати себе данником Криму, суперництво між Кримським ханством та Московським князівством тривало наступні кілька століть, час від часу переростаючи у повномасштабні війни.
У 1768 році Османська імперія втрутилася у громадянську війну в Речі Посполитій, підтримавши Барську конфедерацію. Таким чином Порта опинилася у протистоянні зі ставленником Росії та Пруссії королем Станіславом Понятовським. Це зрештою призвело до Російсько-турецької війни, в якій Порта зазнала поразки і за підписаним 21 липня 1774 року Кючук-Кайнарджийським мирним договором була змушена не лише визнати протекторат Росії над Молдовою та Валахією, а й “незалежність” Кримського ханства, пограбованого російськими військами.
Втративши володіння в Північному Причорномор’ї і підтримку кримських беїв, хан Селім III Герай зрікся престолу і виїхав до Стамбулу. Його наступники так і не зуміли відновити економічне благополуччя Криму, який, хоч і був формально незалежним, тим не менше перебував під сильним політичним впливом Росії.
Посаджений нею у 1777 році на престол хан Шахін Герай розпочав реформування державної влади, прагнучи зрівняти у правах мусульманське і християнське населення. Це викликало невдоволення місцевої знаті та духовенства, яке через три роки переросло у повстання. Розпочавшись на Кубані з виступів Абазинської орди, воно охопило усе Північне Причорномор’я. Шахін Герай був змушений рятуватись втечею у Керч під захист російського гарнізону. У той же час ногайці з Єдичкульскої орди (між Дністром і Дунаєм) захопили Бахчисарай і проголосили новим ханом Бахадира Герая, а в Кафі (нині — Феодосія) — сераскіра Єдисанської (Очаківської) орди Махмуда Герая.
Махмуд і Бахадир Гераї були двоюрідними братами, онуками хана Девлета II Герая, союзника гетьмана Івана Мазепи в роки його війни з царем Петром I
Позбавлений влади 27-річний Шахін звернувся по захист до Москви і за розпорядженням імператриці Катерини II у Крим були відправлені війська на чолі з князем Потьомкіним, а на Кубань — на чолі з генерал-поручиком Суворовим.
У вересні 1782 року росіяни зайняли Перекоп і Карасубазар, під Чонгаром розгромили війська Бахадира Герая, який невдовзі був взятий у полон. У листопаді в полон був захоплений і його двоюрідний брат Махмуд Герай.
Масові розправи з політичними супротивниками і відсутність підтримки серед знаті та духовенства призвели у лютому 1783 року до чергового повстання проти поновленого на престолі Шахіна Герая. Не маючи змоги навести лад власними силами, 14 квітня під тиском князя Потьомкіна Шахін зрікся ханського престолу, і 19 квітня 1783 року імператриця Катерина II підписала «Маніфест про прийняття Кримського півострова, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під державу Російську».
Перша російська анексія Криму була визнана Османською імперією 8 січня 1784 року після підписання російсько-турецького «Акту про мир, торгівлю і кордони обох держав», що скасовував відповідну статтю Кючук-Кайнарджійського мирного договору про незалежність Кримського ханства.
Втративши всі свої маєтності і землі, які були експорприйовані до російської скарбниці, і змушений виїхати в 1784 році разом з родиною та свитою до Росії, останній кримський хан Шахін Герай проживав у Таганрозі, Воронежі та Калузі, а через 4 роки переїхав до Порти. По прибуттю до Османської імперії як можливий претендент на престол Шахін Герай був заарештований і засланий на острів Родос, де в 1787 році був убитий за наказом султана Абдул-Хаміда I.
Отака була доля першого вельможного сепаратиста.
