Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду задоволено апеляційну скаргу Хмельницької обласної прокуратури на рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу щодо включення Млина, 1910 року, у місті Нетішині до Переліку об’єктів культурної спадщини.
Встановлено, що зазначена будівля є унікальною для міста Нетішина та однією із двох об’єктів культурної спадщини, що розташовані у місті, а також має історичну та архітектурну цінність.
Управлінням культури, національностей та релігій Хмельницької облдержадміністрації даний об’єкт було внесено до Переліку об’єктів культурної спадщини ще у 2013 році. Однак, Хмельницький окружний адміністративний суд скасував даний наказ.
Не погодившись з рішенням суду, прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та відновлено правовий статус Млина, що перебував під охороною держави понад 8 років.
Раніше повідомлялося, що депутат Нетішинської міської ради перебудує старий млин під готельний комплекс.
Історія млина у Нетішині
Однією з найдавніших відомих на сьогодні писемних згадок про млини села Нетішин є відомість від початку 50-х років XVII століття. В цей час на річці Горинь в Нетішині було два млини з 6 жорновими каменями. Найближчою по ній хронологічно є згадка від 1654 року, у якій також іменуються два млини з 6 каменями, а також 1 ступою, очевидно, для товчення круп. Не дивлячись на те, що після воєнних дій під проводом Б. Хмельницького та спустошення Острожчини польськими військами Нетішин дещо підупадає, на 1690 рік у ньому згадується серед іншого «млинок», яким володів «жид рабин», котрий тримав і саме село. Майже повна відсутність джерельних відомостей про Нетішин протягом XVIII століття не дозволяє нам стверджувати про існування у селі млина протягом усього цього часу. Імовірно, проте, що на кінець XVIII — початок XIX століття млин у селі був. Про це, зокрема, свідчать відомості, що у 1808 році млиновим писарем працював якийсь Тадеуш Дидзинський, а мірошниками були «Кирило, старший мельник», та «Грицько, Кирилів син». В 1840-х роках купець Давид Гальперсон мав при нетішинських млинах свою комору, де зберігав жито, а «вірником при млинах» в цей час був Хаім Мордко». З 1865 року повіреним графині Н. П. Зубової у Кривинському маєтку, в тому числі й нетішинських земель, а з часом і їх власником стає Ісаак Якович Герман.
На початку XX століття старий млин згорів. Старожили переказують слова Германа: «Згорів, побудуємо цегляний». Розпочалося будівництво цегляного млина. Цемент, якість якого контролював сам Герман, виготовляли в с. Сільце Славутського району. Міцність цементу була надзвичайною.
Будувала млин (за респондентом) фірма «Зека». В 1905 році млин почав працювати (на цеглі було викарбовано рік «1905») . Зерно звозилося з навколишніх населених пунктів. Його заготовляли закупівельники й доставляли залізницею на станцію Кривин, відкриту у 1876 р. З Кривина на підводах зерно за невелику плату підвозили до млина, який працював цілодобово. Робота припинялася лише на Різдво, Великдень та великі свята.
За статистичними історичними джерелами, в 1914 році підприємство давало 66 000 пудів перемолу щорічно. Працювало у млині 17 чоловіків. У 1915 році кількість робітників збільшилася до 20, а середня річна кількість продукції зросла до 400 000 пудів.
Млин молов до семи гатунків борошна. Його пакували в торбинки по 1 кг та 2 кг. Маркували борошно наступним чином: вищий ґатунок — 0, перший — 00, другий — 000. Борошно вищого ґатунку пакували в торбинки по 1 кг і експортували кінним транспортом за кордон, до революції 1917 року у Німеччину.
У період Другої світової війни млин працював у три зміни, виробляючи крупу, борошно для фронту та населення. Ті, хто працював в млині, мали бронь від Славутського військкомату. В 1972 році млин закрили у зв’язку з нестачею зерна.
Фото з архіву «День за днем»