У The Washington Post з’явилась стаття колишнього прем’єр-міністр Великобританії Бориса Джонсона. В ній екс-прем’єр закликає Захід визнати головну помилку: якби свого часу з Україною ми були б щирими та відвертими і прийняли її до НАТО, то це відвернуло б війну.
“Протягом десятиліть ми використовували двозначні дипломатичні заяви на тему НАТО і України — і це закінчилося повною катастрофою. Ми роками говорили українцям, що у нас є політика “відкритих дверей” в НАТО, і що вони мають право “вибирати свою долю”, і що Росія не повинна мати можливості застосувати вето.
І весь цей час ми сигналізували Москві, що Україна ніколи не потрапить до альянсу — тому що багато членів НАТО просто скористаються своїм вето.
І чого ми досягли? Результат – найстрашніша війна в Європі за 80 років. Президент Росії Володимир Путін зруйнував незліченну кількість життів, будинків, надій і мрій. Він також знищив найменший привід співчувати йому або жартувати з його параноєю.
Раніше говорили, що українське населення занадто розділене з питання членства України в НАТО. І до 2014 року це могло мати місце. Подивіться на цифри зараз. Підтримка членства в НАТО в Україні зараз стратосферна — 83%, згідно з одним з останніх опитувань.
Раніше стверджували, що Україна не має з НАТО спільних військових стандартів. Сьогодні українці швидко опановують і використовують різноманітну найскладнішу техніку з країн НАТО.
Сьогодні немає абсолютно нічого такого, чого б НАТО могло навчити українців під час ведення війни — насправді є багато того, чого українці могли б навчити нас.
Одним із головних аргументів була теза про те, що перспектива членства України в НАТО є «провокаційною» для Путіна і для Росії. По правді кажучи, ми ніколи не повинні були зважати на цей аргумент. Ми повинні були наполягати на реальності — що Кремлю нема чого боятися від НАТО, бо це оборонний альянс. Але країни-члени НАТО ухопилися за цей фіктивний аргумент. Зізнаюся, що якийсь час я теж був його прихильником.
Давайте подивимось, які наслідки мала наша політика “не провокувати Путіна”. Ми пом’якшили пішли росії на застріч на Бухарестському саміті НАТО у 2008 році. Українці дуже хотіли отримати “План дій щодо членства в НАТО” (ПДЧ). Натомість вони отримали кілька теплих слів про можливе членство в НАТО, але без ПДЧ. Путін особисто був присутній на тому саміті і заявив, що дуже задоволений результатом.
А потім у 2014 році Путін вторгся на Донбас і на Крим зі своїм фірмовим поєднанням відвертої брехні і брутальності. І замість того, щоб належним чином тоді покарати його, ми відповіли політикою божевільного умиротворення.
Замість того, щоб допомогти українцям викинути російські війська з території України, ми започаткували трагікомічний «нормандський формат», за якого до Росії та України було однакове ставлення, ніби вони однаково винні в ситуації що склалася. І це в той час коли Росія була агресором, а Україна – жертвою.
Українці опинились у найгіршій ситуації. НАТО використовувало достатньо двозначних фраз про членство України, які Путін використав у своїй пропаганді і почав стверджував, що Росії загрожує оточення.
А реальність полягала в тому, що НАТО нічого не зробило для захисту України і нічого для просування справи українського членства в Альянсі.
Якби ви запитали мене до вторгнення Путіна в Україну та коли Україна вступить до НАТО – я б відповів: “Приблизно тоді, коли замерзне пекло, або, як мінімум, років через 10”.
Якби ви тоді запитали мене, чи будемо ми зараз відправляти в Україну танки “Челленджер”, чи танки “Абрамс”, чи німці зараз будуть посилати танки “Леопард”, – я б подумав, що ви збожеволіли. Так само, як я б подумав, що ви збожеволіли, якби сказали мені, що Путін збирається вторгнутися в Україну.
Путін не нападав, бо думав, що Україна дійсно збирається вступити до НАТО. Він був переконаний, що це малоймовірно. І він напав на Україну, бо велика кількість фактів вказувала на те, що ми насправді несерйозно ставимося до захисту України. Він напав тому, що хотів відновити стару радянську імперію і вірив, що зможе швидко перемогти.
Якби ми були достатньо сміливими і послідовними, щоб залучити Україну до НАТО – якби ми насправді мали на увазі те, що ми казали, – то ця катастрофа була б відвернена.
Я знаю, що в деяких європейських столицях цей результат буде здаватися важким для перетравлення. Але цей процес неминучий.
Заради стабільності та миру зараз потрібна ясність щодо позиції Україні в архітектурі євроатлантичної безпеки. Всі наше ухилення і “двозначні заяви” закінчилося катастрофою.
Українцям прямо зараз потрібно дати все необхідне, щоб якомога швидше закінчити цю війну. І ми повинні почати процес прийняття України в НАТО, і почати його прямо зараз.
Було б дуже нерозумно зважати зараз на думку Москви. У них колись була можливість спілкуватись, і їх уважно слухали, до них дослухалися. Врешті-решт вся ця співпраця була знищена бомбами та ракетами Путіна.
The Washington Post