Ліві всього світу не перший десяток років захоплено сперечаються про те, як визначити радянський проект. Державний капіталізм? Деформований держава робітників? Первісна форма соціалізму, не справившаяся з внутрішнім бюрократичним переродженням і тому не вписалася в постіндустріальний поворот історії?
Радянська бюрократія оголосила формальну націоналізацію виробництв реальною владою трудящих. Скільки кроків відділяло цю декларацію від втілення марксистського задуму і що це за кроки?
Багато західні марксисти попереджали, що в побудованому тільки на папері «робочому державі» правляча бюрократія одного разу неминуче захоче перетворитися в нову буржуазію.
Згідно з теоріями держкапіталізму (Амадео Бордига, Арріго Черветто, Тоні Скеля та Антон Паннекук насамперед), радянська бюрократія завжди і була «сукупним капіталістом». Додаткова вартість продовжувала надходити номенклатурою, яка чекала свого історичного шансу реставрувати «нормальний» капіталізм, щоб легалізувати себе в ньому в ролі нового правлячого класу, і в результаті зробила це, скориставшись падінням цін на нафту в середині 1980-х, присвоївши всю прибуткову власність і повернувши країну до більш стихійної і «звичної» формі капіталізму.
Спори лівих інтелектуалів про природу радянського проекту не є чисто умоглядними хоча б тому, що з них випливає ставлення нинішніх лівих політичних режимів, для яких марксизм досі залишається офіційною доктриною (Китай, В’єтнам, Куба), та які в різних пропорціях з’єднують соціалістичний план і капіталістичний ринок під керівництвом партій, як і раніше називають себе «комуністичними».