Український гопак – уйгурський танець, відроджений радянськими хореографами

Українці постійно прагнуть чим пишатися. Причому вони навіть не пишаються – вони частіше «пышаются». Хоча слово «пыха» перекладається на українську, як «пиха».
Хоча, як уже писав «Антифашист» в українській мові немає слова «пишатися». Там де у російського гордість, свідомого – «пихатість», що по-російськи «марнославство».

Але пишається треба. Бо як інакше возвеличити націю? Щоб виправдати вбивства всяких «недолюдей» – «сепаров», «вати», «ворогів України»? Тому й придумані «кіборги», «герої АТО», а так само казки про те, що Будда і Христос мали українське коріння, а древні укри заснували всю земну цивілізацію. Ну і, звичайно ж, перекроюють історію України, розповідаючи про державу, якого не було на карті світу до утворення СРСР.

Але українцям якось фіолетово пишатися стародавніми украми, тим більше що багато адекватні громадяни України, які мають освіту і читали розумні книжки, розуміють, що це – найбільш зухвала брехня, до якої тільки могли додуматися українські влади. Потрібні якісь більш реальні приклади. Тому що не можна ж нескінченно пишатися однією тільки вишиванкою і наряджати в неї собак.

 

І ось – знайшли! І відразу ж канонізували – бойовий гопак офіційно став національними видами спорту. Раніше Верховна Рада прийняла законопроект №5324, який вводить у законодавство поняття «національний вид спорту», а тепер український парламент узаконив танці в шароварах на спортивній арені.

Ну, та гаразд, став танець бойовим мистецтвом, кому від цього погано? Он, є у Бразилії капоейра, танцюють собі, і махають ногами, все подобається. Але капоейру бразильці стародавнім бойовим мистецтвом не називали, це спочатку були танці рабів, які маскували у своїх танцях навчання рукопашному бою. А ось з «бойовим гопаком» набагато складніше.

Автором цього стилю є Володимир Пилат, який розвиває його з 1985 року і навіть видав дві книги. Він, до речі, не тільки верховний учитель бойового гопака, але і президент Міжнародної федерації бойового гопака, Генерал-отаман (відповідно – генерал-полковник КВУ), голова Священної Ради Об’єднання синів і дочок Рідної Української Національної Віри («Рунвіра»).

Вже після цього перерахування титулів будь-яка розсудлива людина все повинен зрозуміти. Але це – тільки початок.

Українські історики на повному серйозі вважають, що кожен рух гопака несе закодовану інформацію. Цей стиль спрямований на відродження гармонійного воїна і поки вважається екзотичним. І ось після слова «езотеричний» досить згадати ще один шарлатанский стиль – безконтактний бій. Фахівці про нього чули.

Але повернемося до бойового гопака.

Почнемо з того, що нічого національного в цьому так званому бойовому мистецтві немає. Я впевнено заявляю, як тренер з єдиноборств і як людина, що займається бойовими мистецтвами 30 років. Давайте розберемо ці «бойові елементи».

Нижній рівень – обертання (млин, барило, гарбуз) – тобто, різні види підсічок.

Все це давним-давно є в арсеналі китайського ушу, яке набагато більш древнє, ніж найдавніший укр. Так само ці рухи є і корейська, і в японський бойових мистецтвах, які майже всі запозичили в тому ж Китаї.

Далі – присядки (проста, бічна, з ударом руки об підлогу, по халяві, по підошві), розтяжка вниз і вбік, повзунець, мітелочка, підсікання, закладка – ті ж підсічки і удари ногами знизу з положення сидячи. Багато ці елементи відомі і в джиу-джитсу, і в самбо і в будь-якій боротьбі, коли борець підсаджується для вибивання ніг супротивника або для виробництва кидків з захопленням його ніг.

Верхній рівень – стрибки (розніжка, кільце, яструб, жабка і ін). Це елементи ударів в стрибку, які в гопаку більше схожі не на удари, а саме на красиві і високі стрибки. Якби практикуючі бойовий гопак хоча б раз показали, як такими «гопами» вони можуть розбити дошки, черепицю або щось подібне, як це роблять корейські спортсмени танг-су-до або тае-квон-до – можна було б вважати ЦЕ ударами. А так – майстра «бойового гопака» просто тупо копіюють удари японського карате-до – маваши-гері, майя-гері, йоко-гері та інші.

До речі, сам Верховний Учитель Бойового Гопака Володимир Пилат стверджує, що 9 років займався Кіокушин-карате, в 1977 році успішно склав іспити на і дан і отримав чорний пояс. Він відкрив власну школу кіокушин-карате під назвою «Школа Тигра», паралельно вивчає інші стилі карате, кік-боксинг, а також професійний бокс.

Питання є?

Можна, звичайно, сперечатися про бойовий гопак, але давайте поговоримо про танці. Тому що бойовий стиль створений на основі танцю, а танець цей згадується ще Гоголем, а перші відомості про нього відносяться до XVI століття. Мелодія гопака використовувалася багатьма композиторами. Так, теми гопака присутні в «Травневої ночі» Римського-Корсакова, «Мазепі» Чайковського та багатьох інших творах.

Згадувався – але ніхто не пам’ятає, як він виглядав.

Першим, хто детально описав гопак, вважається український композитор Василь Верховинець (1880-1938), автор книги «Теорія українського народного танцю». Описаний Верховинцем гопак включав в себе стрибки, присядки і обертання, в просторіччі звані на Україні гопками. Але він записав танці, використавши тільки комбінації малюнків і опису словами. Але тільки словами не можна описати руху настільки детально, щоб з такого запису, можна було відтворити танець. Для руху, як і для музики, потрібна своєрідна система запису. На сьогоднішній день є дві такі системи, які вживають для записів сучасного танцю і балету (Laban. Method, Benegh Method).

Але історія гопака, тобто, того так званого «національного» українського танцю насправді почалася зі створення в 1940 році ансамблю пісні і танцю України, який очолював з 1955 по 1975 роки Павло Павлович Вірський. Навіть самі українці визнають, що «саме цей балетмейстер створив академічний народний танець на основі класики і традиційного фольклору, і поставив той знаменитий гопак, яким досі завершує концерти академічний ансамбль танцю України імені».

Ось тільки «традиційний фольклор» був не українським. Адже традиційними українськими можуть вважатися гуцульські танці або хороводні коломийки. Як пишуть історики, український сценічний танець існував до тієї пори лише у вигляді вставних номерів у виставах українського музично-драматичного театру та поодиноких українських операх. І ось Вірський створив український народний танець, що називається, з нуля.

Газета «Правда» від 13 березня 1936 року писала: «Треба прямо сказати, що танці – найкраще, що було показано у виставі. Гопак у четвертому акті «поставив на ноги» буквально весь театр!»

Злітають високо в повітря танцівники з шаблями наголо в руках, запаморочливі обертання, майстерне фехтування в танці, стрімкі стрибки і різноманітні «присядки», виконані до того ж із збереженням технічних канонів класичної хореографії (виворотність, підйом витягнутий, чіткі позиції рук і ніг тощо), – потрясли не тільки звичайну московську публіку, але і самого К. С. Станіславського, захоплено оцінив гастролі киян».

Тобто, гопак був створений саме радянськими хореографами в СРСР у середині 30-х років минулого сторіччя. Тобто, національний український танець, гордість українців створили ненависні нинішніми українцями… комуністи.

Гопак потрібно терміново декоммунизировать!

Але і це ще не все.

Дозвольте внести останню ложку дьогтю в українську марнославний казку. Як ви думаєте, звідки були взяті основні елементи українського народного танцю? Ніколи не здогадаєтеся. З Китаю. Точніше, гопак основні, так би мовити, свої базові елементи отримав… народного уйгурського танцю. На відео це дуже добре видно на 2.26 хвилині.

Уйгурська національний танець

Уйгури – тюркомовний народ, переважна більшість якого живуть в регіоні під назвою Сіньцзян на крайньому заході Китаю. Але український гопак дивно скидається і на таджицький, і на туркменський, і на адигейський народні танці. Тобто, основою українського танцю стали танці тюркських племен.

Детальніше: http://antifashist.com/item/ukrainskij-gopak-ujgurskij-tanec-vozrozhdennyj-sovetskimi-horeografami.html#ixzz4iPDAqSW2